Анатолій Якушев, тренер зі спортивної гімнастики, після вимушеного переїзду з рідного Херсону через російське вторгнення, знайшов нову роботу в Кропивницькому, де продовжує виховувати молодих спортсменів. Він став частиною обласної спеціалізованої дитячо-юнацької школи олімпійського резерву “Надія” з січня 2023 року.
Шлях до Кропивницького
Втрата роботи і житла в Херсоні через окупацію спонукала Анатолія Якушева до переїзду на Кіровоградщину. Після початку війни, коли спортивні заклади були зруйновані або заміновані, він разом з родиною перебрався до Кропивницького, де почав нове життя в умовах нових викликів.
Життя під окупацією
«Ми ховалися, але продовжували тренування, поки могли. Однак наші бази вже були під контролем окупантів, і навіть інвентар не можна було забрати без нагляду», – розповідає Анатолій Якушев.
Тренер згадує, що під час окупації в Херсоні, крім постійних обстрілів, також важко було знайти елементарні речі, такі як продукти чи гроші. “Щоб отримати тисячу гривень, треба було стояти в черзі з ранку до вечора”, – додає він. Зал, де він проводив тренування, був зруйнований, а всі речі, навіть спортивний інвентар і нагороди, були вкрадені.
Робота в Кропивницькому
Переїзд в Кропивницький став новим етапом у житті Анатолія Якушева. Почавши працювати в спортшколі, він швидко адаптувався до нових умов. “Ми маємо вже непогані результати на змаганнях, треную хлопців і допомагаю старшому тренеру Ірині Сахарук”, – пояснює він.
Нове життя на Кіровоградщині
Як і в Херсоні, Якушев продовжує тренувати спортсменів, але тепер вже в іншому місті. «Я знайомий з тренерами з Кропивницького, оскільки допомагав із суддівством на змаганнях. Якось я зайшов до школи, і мені сказали, що тут потрібен тренер. Погодився без роздумів», – розповідає тренер. Зараз він працює на сумісництві, оскільки його трудова угода в Херсоні була призупинена через війну.
Чи повернеться до Херсону?
Що стосується повернення до Херсона, то Якушев зазначає, що це невизначено. «50 на 50, але більше, що я не повернуся. Поки не відновлені спортивні зали та інфраструктура, мені вже 52 роки, а дітей для тренувань немає», – говорить він. Попри все, тренер намагається підтримувати зв’язок з вихованцями, які нині проживають за кордоном, і сподівається, що деякі з них повернуться для тренувань.
Залишити коментар