Василь Толкун з Кіровоградщини розповів про реалії бойових дій на Херсонщині та Донеччині. Офіцер Нацгвардії поділився досвідом керування підрозділом понад сотню бійців в етері Українського радіо Кропивницького. Сучасний героїзм – це виснажлива щоденна праця.
Особливості бойової роботи
Херсонський напрямок надзвичайно специфічний через відкриту степову місцевість, де ворожі дрони помічають будь-який рух. Маскування там не рятує, а логістичне забезпечення стало вкрай небезпечним випробуванням. Кожна евакуація чи підвезення боєкомплекту перетворюється на ризиковану спецоперацію. Ворог постійно змінює тактику, тому гвардійцям доводиться адаптуватися швидше, аби вберегти особовий склад.
На війні командир – це не тільки людина з погонами, яка віддає накази. Насамперед це той, на кого дивляться, особливо, коли стає страшно. Якщо командир показує невпевненість, це миттєво передається підрозділу.
У критичні моменти немає часу на довгі роздуми. Ти маєш чітко знати можливості кожного свого військовослужбовця : хто краще в обороні, хто краще в штурмових діях, на кого можна покластися в якихось технічних здібностях або у відновленні бойових споруд.
Головне – це довіра. Якщо бійці знають, що командир не відправить їх в один кінець, куди сам би не пішов, і що за потреби він завжди їх порятує – це і є довіра. Підрозділ виконає будь-яке завдання.
Приклади стійкості
Історія оборони Урожайного на Донеччині стала показовою. Бійці чергували на позиціях п’ять діб, добираючись туди пішки з великим навантаженням. Під час відходу через потужний ворожий натиск там залишилися особисті речі, зокрема спальник одного з військових. Двоє побратимів вирішили повернутися за майном, попри ризик. Вони діяли впевнено, змусивши ворога відступити, адже окупанти не очікували контратаки.
Інший випадок героїзму стосується медиків та зв’язківців. Коли працюють системи радіоелектронної боротьби, воїни під обстрілами змушені відновлювати дротовий зв’язок. Це робота, де медики витягують поранених попри контузії. Такі дії доводять, що справжня відвага виявляється у повсякденності. Вони просто виконують свій обов’язок.
Сил, звісно, додає розуміння того, що ми воюємо за нашу рідну землю. Коли ти бачиш місцевих жителів на тій же Херсонщині, які зустрічають гвардійців зі сльозами на очах, або дітей у звільнених селах, то питання відпадають одразу.
Головне – це повага і жива пам’ять. Військові, які повертаються з фронту, не потребують жалю чи якоїсь особливої уваги. Їм потрібне розуміння і підтримка в адаптації до цивільного життя. Потрібно створити умови, щоб ветерани почувалися потрібними суспільству.
Залишити коментар