38-річний Олександр Гуржій з Олександрії Кіровоградської області провів у російському полоні два роки й сім місяців, перш ніж повернутися додому в травні цього року під час обміну 1000 на 1000. Боєць пережив численні катування: від ударів струмом і голок під нігтями до нападів собак та побиттів, після яких на ньому зламали гумову палицю. За час утримання він втратив 44 кілограми. Про свій досвід Олександр розповів Суспільному.
На фронті він уперше опинився у 2014 році, а вдруге — у лютому 2022, коли розпочалося повномасштабне вторгнення. «З 25 лютого. Я рахувався в оперативному резерві першої черги, тобто мій прямий обов’язок – з’явитись у військкомат. 27 лютого я вже був в окопах у Херсонській області. 19 березня ми потрапили в оточення, потім були позиції під Олександрівкою, Високопілля», – розповів він.
Служивши кулеметником із позивним Фаза, він потрапив у полон 20 жовтня 2022 року під час російського наступу в Херсонській області. «Так сталось, що наш противник був україномовний, це була 126 бригада кримчан і нас взяли в полон. Відвезли в Нову Каховку в гаражі, потім з нами працювали працівники ФСБ, після допитів нас відвезли у Севастополь, а звідти літаком у Камишин, у другий слідчий ізолятор Волгоградської області».
Саме там він перебував до звільнення. «Прийомка в Камишині – це страшний етап: побиття, знущання, собаки, шокери. На прийомці одного нашого хлопця забили. Практично щомісяця хтось помирав – хто від туберкульозу, хто від голоду, у кого від шокерів серце ставало. На мені палку гумову перебили, а потім ще побили за псування майна», – згадує військовий.
У полоні, за його словами, росіяни поширювали дезінформацію, кажучи, що Київ нібито здався, а Львів захопили. Новини з фронту полонені дізнавались лише від тих, хто потрапляв туди пізніше. «Вже у 2025 році ми дізнались, що була підірвана Каховська дамба, що в Курській області йдуть бої. З рідними зовсім не було зв’язку».
Кожен допит супроводжувався тортурами. «Дроти польового телефонного апарату Тапік під’єднували або на руки, ноги, або на геніталії й крутили током. Коли їм потрібне було якесь дізнання або якийсь матеріал, то голки під нігті заганяли, шокери використовували. Мені казали: Ти електрик, то прикручуй дроти собі сам».
Жорстоке ставлення, каже він, було системним. «Був один, який окрім допитів, ще любив ходити на бані. Там побиття, знущання, струм, холодна вода, не завжди мило. Помитися треба було за дві хвилини. І він любив брати участь у цих побиттях, розважався так. Ще був у нас банщик – ми називали його мегавольт, бо він міг розрядити два шокера на людині. Це не побутовий шокер, від нього опіки залишаються. В мене вся спина у крапинку».
З медичною допомогою, зазначив боєць, ситуація була критичною. «Тіло гнило постійно. Ліки – це переважно зеленка, а коли в нас була короста, епідемія, то сірчаною маззю мастили. Страх був виходити з камери, через те ніхто не скаржився на коросту, а коли в когось починали гнити рани й він скаржився, йому медики мазали маззю – він ділився з себе, з відкритих ран, з побратимами маззю, так лікувались».
За час полону він втратив 44 кілограми ваги. Олександр називає голод одним з найжорстокіших методів впливу. «Найважче – не катування, не побиття, а голод. Це спеціальний вид катувань, вони самі на цьому наполягали й казали: Щоб ви подохли. Вони знали, що ми увесь час голодні, знущалися з цього приводу. В нас був один прийом їжі, 150 грамів – чотири ложки якоїсь каші, не завжди солоної. Коли була риба, вона була гнила, смердюча, з кістками та глистами».
Про брак хліба він згадує окремо. «Хліб – це одна десята або одна шістнадцята від буханки. А могли взагалі не дати. Або дати одну буханку на 20 людей». Він розповів про випадки, коли через їжу виникали конфлікти, і російські військові карали полонених примусовим переїданням або знищенням продуктів. «Спостерігали, коли привозили якісь більш-менш їстівні продукти – або молочну кашу, або з м’ясом – російські військові брали собі додому, з лотками. Був випадок, коли наші хлопці посварились через хліб, комусь не вистачило. Росіяни дізналися, поставили двох на коліна, а двох із них, як зі столу змусили з’їсти по буханці. Хлопцям тоді дуже зле було, шлунки боліли. Ми намагались урівнювати їжу, це побачили по відеонагляду, залетів спецназ й висипали всю їжу в унітаз».
24 травня 2025 року Олександр нарешті повернувся додому. Дружина, як він дізнався, приїжджала щоразу під час обмінів, але про його повернення того дня не знала. Зараз чоловік проходить лікування: має проблеми з печінкою та нирками й не виключає, що може знадобитися операція. Після реабілітації планує повернутися на військову службу.
Що відомо про обмін 1000 на 1000
Формат обміну полоненими 1000 на 1000 був погоджений 16 травня у Стамбулі під час переговорів представників України та Росії. Міністр оборони України Рустем Умєров повідомив про узгодження покрокового плану його реалізації.
23 травня відбувся перший етап цього обміну: додому повернулися 390 українців, серед яких 270 військовополонених і 120 цивільних заручників. Президент України Володимир Зеленський заявив, що обмін триватиме три дні – з 23 по 25 травня.
24 травня сторони здійснили другий етап, у результаті якого звільнили 307 українських військовослужбовців. Третій етап відбувся 25 травня: ще 303 полонених повернулись додому, про що президент Зеленський повідомив на своїй сторінці у Facebook.
Залишити коментар