Для кадрового військового Артема з Кіровоградщини війна почалася ще одинадцять років тому. Проте саме лютий 2022-го став точкою відліку нового, наджорсткого етапу боротьби, який він зустрів на передових позиціях Донеччини.
Сьогодні нацгвардієць, який пройшов через пекло ближніх боїв та важке поранення, знову в строю. Після тривалої реабілітації, що тривала понад пів року, він поділився унікальним досвідом протистояння ворогу, який не рахує людські життя, але постійно адаптує свою тактику.
Еволюція ворожої тактики: від масованих обстрілів до «мотоциклетних» груп
У перші дні повномасштабного вторгнення боєць брав участь у відбитті Благодатного, куди окупанти зайшли під безперервним вогнем артилерії. Однак справжнім іспитом на витривалість став Покровський напрямок у 2025 році. За словами Артема, росіяни змінили стратегію: не зумівши взяти місто в лоб, вони почали «промацувати» фланги малими групами.
Військовий виокремлює кілька особливостей сучасної тактики окупантів:
- Метод «накопичення»: закидання піхоти по одній-дві особи, які поступово збираються в будинках чи посадках.
- Використання мобільного транспорту: штурми на скутерах та старих мотоциклах для швидкого прориву до позицій.
- Високотехнологічна облога: застосування дронів на оптоволокні, що дозволяє ворогу «полювати» за логістикою глибоко в тилу.
Два дні повзком до життя: історія поранення та порятунку
Фатальний бій стався 10 травня 2025 року в одній із лісосмуг. Ворог підійшов настільки близько, що українські захисники буквально чули кроки окупантів навколо окопів. «Я тоді подумав: це може бути кінець. Але я пообіцяв дружині повернутися», – згадує Артем. Відбивши атаку, він отримав кулю в стопу від тяжкопораненого росіянина, який вистрілив на останньому подиху.
Евакуація стала окремим подвигом. Відстань у п’ять кілометрів до безпечної точки Артем долав дві доби. Йти було неможливо, тому він просувався на колінах та руках, долаючи протитанкові рови під прицілом ворожих безпілотників. Поруч був побратим із тяжкою контузією, який попри свій стан ніс на собі зброю та спорядження обох бійців.
«Коли доповзли, почув голос: “Стій! Руки вгору!”. Я розумів, що це наші. Все, що спало на думку, аби підтвердити особистість: “Укрпошта, паляниця, Укрзалізниця”», – розповідає нацгвардієць.
Після операцій на стопі та коліні у вересні та січні, проходження ВЛК підтвердило готовність бійця до служби. Артем переконаний: попри колосальний ресурсний тиск ворога, Україна перемагає завдяки грамотності та цінності людського життя, тоді як російське командування продовжує кидати солдатів у «м’ясні» штурми навіть без елементарного прикриття.
Залишити коментар