2 січня 2026 року виповнилося сто років від дня народження Віри Вовк — українсько-бразильської письменниці, поетки, перекладачки та культурної посередниці між Україною і Південною Америкою. Її життя стало історією вимушеної еміграції, втрат і водночас — великої творчої відданості українській культурі.
Віра Вовк прожила майже століття, залишивши після себе масштабну літературну спадщину й репутацію однієї з найяскравіших постатей української культури за кордоном.
Дитинство, війна і перша втеча
Віра Вовк народилася 2 січня 1926 року в Бориславі на Львівщині, який на той час входив до складу Польщі. Дитячі роки минули серед карпатських пейзажів Гуцульщини, де працював її батько — лікар Остап Селянський. Мати, Стефанія Марія Селянська з роду Звонок, була вчителькою. Хрещеним батьком дівчинки став митрополит Андрей Шептицький.
Письменниця зростала під прізвищем Селянська, однак згодом повернула собі родове прізвище Вовк. Вона була єдиною дитиною в родині.
Друга світова війна докорінно змінила її життя. У 1939 році родина змушена була терміново тікати за кордон, рятуючись від розстрілу батька. Після складної дороги вони опинилися в Дрездені. Там у лютому 1945 року Остап Селянський загинув під час бомбардування — він не залишив операційну навіть під час повітряної тривоги.
Після трагедії Віра з матір’ю перебралися до містечка Вальдзе на кордоні зі Швейцарією, де дочекалися завершення війни. Згодом обидві навчалися в Тюбінгенському університеті: Віра студіювала германістику, славістику й музикологію, мати — археологію.
Бразилія як друга батьківщина
У серпні 1949 року доля привела Віру Вовк до Бразилії. Вона згадувала, що майже нічого не знала про країну, до якої переїжджала, але сподівалася знайти там мир і можливість для творчої праці.
«Ми не мали ближчого поняття про країну, до якої перебиралися жити: мама уявляла її собі як якесь неокреслене Ельдорадо, я надіялася знайти там мир і сприятливе підсоння для своєї праці», — згадувала письменниця.
У Ріо-де-Жанейро, де вона оселилася, української громади майже не було. Попри це, Віра Вовк здобула докторський ступінь, стала професоркою німецької літератури й швидко інтегрувалася в інтелектуальне життя мегаполіса.
Вона неодноразово наголошувала на подібності українського та бразильського характерів, відзначаючи водночас гостинність, емоційність і складні суспільні проблеми обох країн.
Міст між Україною і світом
Живучи далеко від України, Віра Вовк усвідомила, що бразильцям майже невідома українська культура. Це спонукало її до активної перекладацької роботи. Вона переклала португальською твори української класики — від Григорія Сковороди і Тараса Шевченка до Івана Франка та Василя Стефаника, а також тексти сучасних авторів.
Водночас письменниця не переривала зв’язків з Україною. Вона підтримувала листування й особисті контакти з шістдесятниками та політв’язнями, серед яких були Алла Горська, Іван Світличний, Іван Дзюба, Василь Стус, Ігор Калинець.
«Найближчими тоді були мені Григорій Кочур, Іван Світличний і, дещо пізніше, Василь Стус», — розповідала Віра Вовк.
Під час поїздок в Україну за нею стежили радянські спецслужби, однак письменниця все одно намагалася доносити українцям правду про світ за «залізною завісою» й водночас розповідати світу про репресії та зросійщення в Україні.
Віра Вовк була співзасновницею Нью-Йоркської української поетичної групи, хоча жартома називала себе «групою Ріо-де-Жанейро з філіалом у Нью-Йорку».
Поезія, проза і власний правопис
Творча спадщина Віри Вовк охоплює поезію, прозу та драматургію українською, німецькою й португальською мовами. Вона підкреслювала, що саме українська була мовою її серця.
Дебютна поетична збірка «Юність» побачила світ у Мюнхені 1954 року. За нею з’явилися «Зоря провідна», «Єлегії», «Чорні акації», «Любовні листи княжни Вероніки», «Меандри», «Жіночі маски» та інші книжки. У її поезії поєднувалися філософські мотиви, релігійність, любов до Гуцульщини й туга за Україною.
Серед прозових творів — «Духи й дервіші», «Вітражі», «Святий гай», «Карнавал», «Старі панянки». У 2009 році Віра Вовк видала в Бразилії антологію української поезії португальською мовою, а також антологію модерної португальської та бразильської поезії українською.
Цікавим є те, що у своїх текстах вона принципово використовувала дореволюційний правопис Голоскевича, вважаючи новіші норми інструментом асиміляції.
Визнання і пам’ять
Віра Вовк була лавреаткою багатьох літературних нагород. У 2008 році їй присудили Шевченківську премію.
«Важливішою вона була для нашої спільноти в Південній Америці, яка завжди на маргінесі серед інших етнік», — зазначала письменниця.
Письменниця померла 16 липня 2022 року в Ріо-де-Жанейро у віці 96 років. Вона так і не змогла остаточно повернутися в Україну, але все життя залишалася з нею — у слові, пам’яті й культурному діалозі між континентами.









Залишити коментар