У столиці запрацював Музей авангарду – інституція, на яку українське мистецтвознавство чекало десятиліттями. Подія стала кульмінацією багаторічної праці колекціонерів, дослідників та музейників і вже зараз претендує на роль ключового осередку переосмислення українського модернізму.
Створення музею стало можливим завдяки ініціативі колекціонера Юрія Комелькова, який ще на початку 2010-х почав збирати основу майбутньої експозиції. До проєкту приєднався художник Анатолій Криволап, а згодом і інші меценати. Директорка Музею історії Києва Діана Попова разом із заступницею голови КМДА Ганною Старостенко підтримали ідею інституційного оформлення цього простору. У листопаді 2024 року Київрада одноголосно створила музей як філію Музею історії Києва та передала йому історичну будівлю на Липській, 16.
Новий музей у стінах імперської садиби
Приміщення колишнього маєтку графині Уварової площею понад 676 м² стало новим домом для українського авангардизму. Символіка цього вибору очевидна – мистецтво, що руйнувало імперські моделі, повертається до простору, який колись був частиною імперського ландшафту. Тепер він стає точкою нового прочитання історії.
19 листопада у межах Фестивалю авангарду, присвяченого століттю Асоціації революційного мистецтва України, музей представив дві ключові експозиції – “Авангард. АРМУ. Історія” та “Авангард. Культур-Ліга”. Ці виставки окреслюють місію музею – повернути українському суспільству те, що було привласнене або загублене.
Культур-Ліга та АРМУ – втрачені історії, які повертаються
Єврейська культурна організація Культур-Ліга, що діяла в Києві на початку ХХ століття, виховала покоління художників, які поєднали модерністські течії зі своєю культурною традицією. Марк Епштейн, Борис Аронсон, Ель Лисицький, Йосип Чайков, Нісон Шифрін – ці імена десятиліттями або не згадувалися, або вписувалися в радянський канон. В експозиції представлені й роботи Марка Шагала, який співпрацював із організацією.
АРМУ, одне з найсміливіших мистецьких об’єднань 1920-х, прагнула поєднати українську традицію з модерністськими течіями Європи. До асоціації входили Вадим Меллер, Василь Єрмилов, Олександр Богомазов, бойчукісти та інші новатори, які створювали нову художню мову епохи.
Обидві організації розгромлені сталінськими репресіями, їхні архіви знищено або приховано, а імена митців десятиліттями розчинялися у радянських класифікаціях. Нова експозиція вперше системно «зшиває» ці обірвані лінії.
Повернення культурної справедливості
Український авангард довго залишався тлом для російських мистецьких наративів. Малевич, Екстер, Богомазов, Єрмілов, Петрицький – їх роками маркували як «російських» художників. Відкриття музею створює іншу рамку – український авангард має власне коріння, власну траєкторію, власну традицію.
Фонд музею сьогодні включає понад 300 робіт, подарованих колекціонерами. Серед авторів – Анатоль Петрицький, Вадим Меллер, Михайло Жук, Василь Седляр, Оксана Павленко, Микола Глущенко. Поруч із ними – сучасні художники, як от Олег Тістол, Марина Скугарєва, Віктор Сидоренко.
“Україна була найбільш авангардною серед інших країн”, – наголошує Юрій Комельков.
Музей вибудовує довгу лінію розвитку – від раннього модернізму й театральних експериментів Меллера та Курбаса до харківської фотографії 1970-1990-х і сучасних постмедіальних практик.
Інституція, якої не вистачало десятиліттями
Музей працює як дослідницький центр – формує архівні та цифрові фонди, відкриває лабораторії для реставраторів і мистецтвознавців, готує наукові програми й міжнародні проєкти. Уперше український авангард представлений так системно – без хаотичних фрагментів, без втручання імперських інтерпретацій.
Особливу вагу відкриття музею має в умовах війни. Авангард завжди ніс у собі ідею свободи, а тепер ця свобода набуває політичного виміру. Музей стає місцем культурної оборони – збереження пам’яті, формування ідентичності, утвердження українського голосу у світі.
Міст між минулим і майбутнім
Музей авангарду дає платформу сучасним митцям, які працюють на стику мистецтва, технологій, театру та перформансу. Він виконує й освітню функцію – формує покоління, яке бачить авангард не як «архів», а як живу систему мислення.
Експозиція нагадує про головний принцип авангардистів – форма є жестом свободи. Лінія може бути бунтом, колір – маніфестом, а порожнеча – змістом. Музей пропонує погляд на світ, який можна не відтворювати, а створювати заново.
Завдяки новій інституції фокус міжнародного дослідження авангарду може зміститися з Москви на Київ, Харків, Одесу, Львів. Україна отримує шанс стати центром вивчення модернізму у Східній Європі.
Відкриття Музею авангарду – це крок до культурної суб’єктності України, жест, який формує нове ставлення до нашої модерної спадщини. Український авангард нарешті отримав власний дім, а українська культура – нову точку тяжіння.
Залишити коментар