Сучасна українська література переживає період трансформації, перетворюючись із простого мистецтва на спосіб виживання та осмислення травм. Очільниця Кіровоградської обласної організації НСПУ Надія Гармазій в етері Українського радіо Кропивницького проаналізувала, як змінилися сенси та форми творчості в регіоні за роки великої війни.
Сьогодні письменство на Кіровоградщині позбулося єдиних стандартів, натомість отримавши надзвичайну персоналізацію. За словами Надії Гармазій, сила місцевого літературного процесу полягає саме у розмаїтті жанрів та яскравих постатях. Повномасштабне вторгнення спровокувало справжній сплеск документалістики та поезії, де автори намагаються зафіксувати реальність тут і зараз. Хоча великі художні полотна ще попереду, саме “література факту” стала головним вектором сьогодення.
Творчість як ліки проти травми
Для багатьох авторів та читачів текст став формою психологічної реабілітації. Надія Гармазій переконана, що в моменти глобальних катастроф межа між професійним письмом та аматорським щоденником розмивається, адже головною метою стає зцілення. Письменник проживає свій біль у рядках, а читач, впізнаючи себе, отримує можливість розділити цей тягар.
Цікаво, що нинішня “воєнна” література суттєво відрізняється від класики Другої світової. Якщо тогочасні автори, як-от Олександр Довженко, писали з епіцентру фронтових подій, то більшість сучасних літераторів регіону осмислюють тиловий досвід. Це література тих, хто чекає, волонтерить або переживає втрату, роблячи свій внесок у перемогу в тилу.
“Якщо хочеш когось підняти – треба спочатку нахилитися. Не для того, щоб спростити, а щоб зрозуміти”, – наголошує письменниця, розмірковуючи про відсутність чіткої межі між масовою та елітарною літературою.
Застарілі підходи та шкільні бар’єри
Особливу тривогу в літературному середовищі викликає стан шкільної освіти. Надія Гармазій констатує: програма з літератури часто не відповідає ані віковим особливостям дітей, ані вимогам часу. Школярі відверто ігнорують тексти, які здаються їм нецікавими або психологічно заважкими.
Ситуація виглядає парадоксально: попри те, що світ навколо кардинально змінився після 24 лютого, діти продовжують вивчати ті ж самі твори, що й до вторгнення. На думку голови спілки, дитяча книга має стати “ментальним захистом” і допомагати будувати внутрішню стійкість, а не бути тягарем.
Боротьба за паперову книгу
Видавничий сектор Кіровоградщини сьогодні балансує між кризою та новими можливостями. Письменники стикаються з низкою серйозних перешкод, які гальмують розвиток галузі:
- несанкціоноване безплатне поширення електронних версій книг у мережі;
- мізерні наклади паперових видань;
- нестабільність місцевих програм підтримки книговидання;
- необхідність для багатьох авторів обмежуватися лише колективними антологіями.
Попри постійні обстріли та економічні труднощі, галузь виявляє дивовижну життєздатність. Прикладом є діяльність наймолодшої членкині спілки Аліни Шевченко, яка заснувала видавничу майстерню у Харкові, де продовжують друкувати книжки українських авторів навіть у надскладних умовах.
Зрештою, майбутнє літературного Кропивницького залежить від читача. Надія Гармазій підкреслює, що без активної участі бібліотек та фестивалів будь-який творчий процес залишається незавершеним, а впізнаваність регіону на культурній мапі країни все ще має величезний потенціал для зростання.
Залишити коментар