До Дня вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції, який в Україні відзначають 14 грудня, у музеї мистецтв Кропивницького відкрили фотовиставку «Пронизані та обпалені Чорнобилем». Автором представлених робіт є учасник ліквідації аварії Ігор Філіпенко, про що він повідомив Суспільному.
Трагічні події, яким присвячена експозиція, сталися 26 квітня 1986 року в місті Прип’ять Київської області. Тоді два теплові вибухи зруйнували четвертий енергоблок атомної електростанції, на даху виникла пожежа, а в повітря піднялася радіоактивна хмара. Забруднення охопило території сучасної України, Білорусі та Росії, більшу частину Європи й схід США, при цьому 60 % радіоактивних речовин осіло на землях Білорусі. Із зон ураження евакуювали майже 200 тисяч людей, а 14 грудня 1986 року завершили спорудження саркофага над зруйнованим енергоблоком.
Як пояснив Ігор Філіпенко, на світлинах зображені люди, з якими він перебував у Прип’яті у квітні 1986 року після аварії. Фотографії фіксують долі ліквідаторів та вдів чорнобильців.
«Радіації немає. Її не видно, її не чуєш, а воно є. І воно “свистить” (мова про дозиметр – прим. ред.). На одному з фото старшина нашої роти – Олександр Веризуб. Він пройшов Афганістан, був досвідченим і у нього був бойовий дозиметр і він, коли почав міряти, а ми заїхали в Рудий ліс, а він був рудий. Міряє, а стрілки на самому великому (значенні – прим. ред.). Якби не поміряли, то ми б може тоді й не живі були. Він тоді нас звідти прибрав».
Автор зазначив, що представлені роботи є спогадами про зустрічі з побратимами у Києві та фотозвітами з місцевих акцій пам’яті, які відбувалися упродовж 2006 – 2024 років.
«Виставка шани, виставка спогадів. Це ті хлопці, які у перші дні, 26 квітня 1986-го вже були зі мною на станції: Вася Дмітрієв, Олег Босий, і Саша Любич. Саші Любича вже немає. Ми організували виїзд у 2011 році у наш полк. Зустрітись з однополчанами. Це ми зустрічаємось ті, хто були живі. Досі майже кожного місяця приходить сумна звістка, що хтось уходить».
Під час аварії Ігорю Філіпенку було 19 років. Він служив у першому спецполку міліції та перебував у Києві, коли підрозділ підняли по тривозі рано-вранці у суботу.
«Був у Києві, служив у першому спецполку міліції. Це субота, 6:00 ранку, люди сплять. Нас піднімають по тривозі “Ясен” і кажуть: “На станції пожежа”. Ми їхали, як на війну. Коли ми проїхали десь 140 кілометрів, до Чорнобиля було трохи, колона стала. Нам кажуть, що вона атомна, що не просто горить, а вибухнула».
Разом із побратимами він охороняв Прип’ять від мародерів і згадав, що вже за кілька днів ліквідатори зазнали променевої хвороби.
«Нарядами обходили це місто, мертве місто. Ми заїхали у Прип’ять, станція ліворуч стояла і палала бордовим цвітом. А ми підіймаємось у розвозці і сидимо в костюмі, у протигазах, а напроти нас ідуть молодята. Там горить, вони ідуть. Ротний кричить: “Зняти протигази”, щоб не було паніки. Ми отримали дози високі, нам записали так, щоб нас не демобілізували. У мене написано було майже 40 рентгенів. Нам казали, що 50 рентгенів – це все. У багатьох було і по 70, і по 80».
Експозиція у музеї мистецтв Кропивницького працюватиме до кінця грудня. Одна з відвідувачок, Ірина Лягул, поділилася враженням, що завдяки світлинам інакше сприйняла постаті ліквідаторів.
«На цих чорнобильців дивишся іншим поглядом. Ти розумієш, що тоді були добровольці. Це війна, невидима війна, невидимий ворог. Зараз у нас теж хлопці воюють. Звичайні люди, як і тоді у 1986, пішли на захист своєї країни».
Усі представлені фотографії, за словами Ігоря Філіпенка, він планує передати до фондів музею мистецтв.
Залишити коментар