Олександра Колесніченко, уродженка Харкова та гравчиня національної збірної України з баскетболу, у 2022 році була змушена покинути рідне місто через вторгнення РФ. Переїхавши до Кропивницького, вона розпочала професійний шлях заново й нині викладає баскетбол у дитячо-юнацькій спортивній школі №4. Її історія стала четвертою у циклі «Новий старт» про спортсменів і тренерів, які знайшли нове місце для життя й роботи на Кіровоградщині.
«Мені важко згадувати події, які відбувались на початку повномасштабного вторгнення, тоді я погано себе почувала і постійно приймала ліки проти стресу».
За словами Олександри, її квартира була на Салтівці, район якої одним із перших зазнав масованих ударів російської армії. Через загрозу родина покинула Харків: спершу виїхали в область, а згодом переїхали до Кропивницького, де мешкали батьки її чоловіка. Вона згадує, що через стрес майже не пам’ятає подій перших тижнів війни.
З дитинства Олександра була пов’язана з баскетболом – у збірній України вона почала грати з 14 років, брала участь у змаганнях по всій Європі та літала в США. Та у 2022 році її спортивна кар’єра несподівано завершилася через травму коліна. Після цього Колесніченко перейшла до тренерської роботи: спочатку в Харкові, а згодом у Кропивницькому.
Вона визнає, що Харків у розвитку баскетболу має значно ширші можливості, однак помічає позитивні зміни й у Кропивницькому. Нині тренує дітей 2009 року народження, у команді серед хлопців є лише одна дівчинка.
«Якби не травма коліна, я б і досі грала».
Травма, отримана десять років тому під час виступів у чемпіонаті Франції, призвела до шести операцій. Французька операція була невдалою, наступну зробили вже в Україні. Вона зізнається: спортсмени часто можуть виступати до сорока, якби не проблеми зі здоров’ям. Їй просто не пощастило.
Батьки Олександри теж були баскетболістами, а мама стала її першою тренеркою. У дитинстві вона грала в команді ровесників, які ставали чемпіонами та срібними призерами України. Сімейна спадковість і зрост – 192 см у самої Олександри, два метри в батька та 182 см у матері – сприяли вибору виду спорту, хоч вона наголошує, що в баскетболі потрібні гравці різного зросту.
Колесніченко грала на позиції центрової, водночас існують інші ролі на майданчику – розігрувачки та форварда. Вона підкреслює, що шанс отримує кожен, незалежно від антропометричних даних.
«Я б могла бути дизайнеркою одягу для високих дівчат».
Після початку вторгнення, каже вона, перестала будувати довгострокові плани – не уявляла, що покине Харків, знайде нову роботу і почне нове життя у Кропивницькому. Часом замислюється, чим би займалася поза спортом, і припускає, що могла б створювати одяг для високих жінок – адже ця ніша в Україні фактично порожня.
«Сьогодні я мрію лише про закінчення війни».
За словами тренерки, найбільше вона прагне повернення миру, щоб люди могли спокійно жити, мріяти і не хвилюватися за власну безпеку та близьких.
Залишити коментар