Ветеран АТО та повномасштабної війни Сергій Фабрика з Кіровоградщини воював, пережив клінічну смерть і важкі поранення, а тепер навчає школярів тактичній підготовці, шиє ноші для побратимів і розвиває власний страйкбольний полігон. Його історія — приклад того, як навіть після фронту можна залишатися в строю, служити іншим і не втрачати віру в Україну.
Зі шпиталю — до страйкболу
Сергій Фабрика став до лав Збройних сил України у 2014 році як доброволець. Його бригада — 57-ма — була сформована влітку й восени вирушила на Донбас. Воював поблизу Костянтинівки, де отримав мінно-вибухову травму. Після тривалого лікування й інвалідності ветеран повернувся додому й почав шукати спосіб зацікавити сина.
Так у його житті з’явився страйкбол — командна військово-тактична гра. Спочатку грав разом із сином, згодом почав купувати гвинтівки для друзів. Ідея переросла у повноцінний навчальний простір. У 2020-му Сергій створив громадську організацію «Військово-патріотичний центр тактичної підготовки “Сова”».
Навчання через гру
На базі полігону, який він облаштував на своїй «атовській» землі, ветеран навчає школярів і дорослих:
- тактичній підготовці;
- медичній евакуації та бойовій медицині;
- роботі з радіозв’язком;
- орієнтуванню на місцевості та визначенню координат;
- поводженню зі зброєю (макетами реального озброєння);
- вмінню комунікувати в команді.
«Після гри діти тримають автомат впевнено. Форма – як влита. А ще — вчаться довіряти один одному», — ділиться Фабрика.
Бойовий досвід і друге поранення
Попри інвалідність, 24 лютого 2022 року о 7-й ранку ветеран знову був у військкоматі. Його взяли в роту охорони, згодом направили на Миколаївщину, а звідти — на Херсонський напрямок. Там зазнав другого поранення.
Під час удару фугасною авіабомбою Фабрику відкинуло на десятки метрів. Побратими витягнули з-під завалу. Травми — розтрощені хребці, опіки, паралізоване дихання, клінічна смерть. Вижив і пройшов довгий шлях відновлення.
«Після першого поранення я жартував, що вціліли серце і голова. Після другого — лишились тільки серце і язик», — говорить ветеран.
Шиття ношів і волонтерство
Вдома Фабрика шиє ноші для евакуації поранених. Уже передав понад 200 штук. Вони не складаються «планшетом», а скручуються — так легше носити. Витримують до 150 кг. Ручки широкі й короткі — зручно тягнути пораненого кілька кілометрів.
Кошти на матеріали для нош збирають самі військові. Додатково Сергій шиє чохли для зброї.
Полігон, гранати й трофейна кухня
Сьогодні ветеран вклав у страйкбол понад мільйон гривень. Має 70 одиниць макетної зброї, справжню амуніцію, гранати (учням видає не відразу), і навіть трофейну польову кухню. Її подарували побратими після того, як вона зазнала пошкоджень під час обстрілів.
«На полігоні годуємо дітей “напівпольовими” обідами. Але буде справжня кухня. Як на війні — без сміття, без слідів. Бо на полі бою це може коштувати життя», — зазначає Сергій.
Повага, позивні й нові родини
На тренуваннях немає звертання «на ви». Кожен має позивний — це прибирає вікові бар’єри. Ветеран розповідає, як подружжя, що спершу «воювало» одне проти одного, об’єдналося в команду й наново відчуло цінність партнера.
«Страйкбол — це не про війну, це про взаємодію. Про спілкування, довіру й відповідальність», — переконаний він.
Війна як виклик покоління
Сергій переконаний — Росія більше не повторить помилки минулого. «Ця війна — останній шанс. Якщо не виграємо — Україну відкинуть у 1930-ті», — каже він. Нині ветеран живе з пенсії, не може працювати за фахом через травму, але має чотири хобі: бджільництво, свинарство, страйкбол і столярство.
«Моє покоління зробило все, щоб ця війна була неминучою. Тепер наше завдання — виграти її», — підсумовує Сергій Фабрика.
Залишити коментар