В Одесі мисткиня Леся Станкевич відроджує давню українську традицію, перетворюючи пряники на справжні мистецькі обереги. Через ручний розпис та символіку мотанок, птахів і янголів вона розповідає історії про війну, втрату та відродження.
Вісім років праці над солодким мистецтвом
Леся займається пряничним мистецтвом близько восьми років. Кожен витвір проходить через кілька етапів ручної обробки, що можуть тривати годинами. Наприклад, створення янгола для ялинки передбачає:
- підготовку основи;
- контури, вкриті їстівним золотом — процес займає 15-20 хвилин;
- розмальовку їстівною емаллю, яка створює вітражний ефект;
- додаткове домальовування цукровою глазур’ю;
- фінальне покриття ювелірною смолою для тривалого зберігання.
Як війна змінила творчість
До 2022 року її роботи відображали Одесу, місцевий гумор, чаєчок. Після початку повномасштабного вторгнення Леся тимчасово зупинила мистецьку діяльність і займалася волонтерством.
“В моїй кар’єрі митця сталася перерва, бо я займалася волонтерством. І вже у Львові, коли пройшов, напевно, рік, я знову почала малювати”, — розповіла мисткиня.
Повернення до творчості було нелегким. На початку здавалось, що “красиві, не дуже практичні речі” непотрібні. Але кілька випадків показали, що символічні предмети впливають на людей, до кого вони потрапляють.
Мотанка як оберіг
Однією з перших воєнних робіт Лесі стала “Мотанка” — символ захисту та української культури. Її замовили для закордонних партнерів і важливих гостей.
“Через своє бачення я намалювала свій настрій, а саме ‘Мотанку’. Бо вона є оберегом. Україна — це не про жертву, не про агресію, а про захист. Захист себе, своїх, людей”, — пояснила Леся.
Мотанки також стали лотами на аукціонах у США, демонструючи, що Україна не лише обороняється, а й творить, продовжує жити і зберігати культуру.
Від їстівного до вічного
Складні композиції породили питання: як їх споживати, якщо вони не їстівні? Мисткиня вирішила закарбувати символізм у довговічних виробах. Так з’явилася колекція потайників — маленьких оберегів на сумку, кожен зі своїм сенсом. Наприклад, коник символізує рух та енергію, як на давніх рушниках та глечиках.
Леся розробила техніку, що перетворює пряник на прикрасу для ялинки чи аксесуар, закарбовуючи його в ювелірній смолі. Це повертає до старовинної практики, коли пряники дарували не як їжу, а як оберіг.
“Хоча в давнину пряники дарували не як їжу, а як певний оберіг, як певний символ”, — нагадала Леся Станкевич.
Янгол з дзвоником, задуманий як різдвяна іграшка, нагадує про радість та добрі моменти. Філософія миткині — створювати речі, які здаються непрактичними, але формують атмосферу і допомагають балансувати внутрішній стан.
“Є речі, які здаються непрактичними, але вони створюють атмосферу, несуть сенси. Коли ми оточуємо себе такими речами, маємо змогу свій стан балансувати і створювати власні символи”, — підсумувала Леся.
Пряники Лесі Станкевич сьогодні — не просто ласощі, а мистецькі обереги, які несуть пам’ять, захист і надію.
Залишити коментар