На тихому кладовищі у селі Купин стоїть меморіал, який давно став більше, ніж надгробком. Це історія чоловіка, що власноруч увічнив свою кохану, і любові, яка не закінчилася зі смертю.
Скульптура жінки з тонкими рисами та погруддя чоловіка, встановлене навпроти, ніби ведуть діалог крізь десятиліття. Обидві фігури створив місцевий мешканець Сергій Попов – майстер, який у 1963 році втратив свою дружину Марію й за два тижні зліпив для неї пам’ятник із цементу.
Історія подружжя, яке опинилося в Купині
На кінець 50-х років припадає початок їхньої спільної історії в Купині, що тоді входив до Городоцького району. Сюди приїхала подружня пара – російськомовний Сергій Попов та Марія Маєвська. Про їхнє минуле відомо небагато, але, як зазначають місцеві, у селі вони з’явилися майже нізвідки.
Краєзнавець Дмитро Полюхович розповідає, що походження Попова навіть обростало версіями: мовляв, після війни він переселився в Купин, мав «золоті руки» і ремонтував годинники. Про Марію ж згадували як про жінку освічену, красиву, інтелігентну – і надзвичайно дорогу своєму чоловікові.
“Чоловік, який був майже неписьменним, ніколи не робив скульптур, але настільки любив свою дружину, що змайстрував для неї меморіал”, – розповідає краєзнавець.
Троянди, рідкісні плодові дерева і життя до втрати
Місцеві добре пам’ятають їхнє обійстя. Марія обожнювала троянди – і весь двір був обсаджений сортовими кущами. Сергій висадив і рідкісні фруктові дерева з напрочуд смачними плодами. Діти з усього Купина забігали до господи «на яблука й сливи», бо таких у селі більше ні в кого не було.
Після тривалої хвороби Марія померла у 1963 році. Ця втрата стала для чоловіка переломним моментом – саме тоді він вирішив зробити те, чого ніколи раніше не робив.
Меморіал, створений любов’ю
Скульптуру дружини Сергій виліпив власноруч. За спогадами односельців, працював швидко й самовіддано: від задуму до втілення минуло близько двох тижнів. Поруч він установив і своє погруддя – ніби хотів залишитися поряд із коханою й після смерті.
“Він вважав її настільки витонченою та прекрасною, що увічнив її вище за себе – щоб вони завжди дивилися одне на одного”, – розповідає місцева жителька Ольга Радюк.
Викарбуваний на постаменті напис, зроблений рукою майже неписьменного чоловіка, став символом простих, але відвертих почуттів. Його слова, скульптури, весь цей невеличкий простір на сільському кладовищі утворюють історію, яка зачіпає кожного, хто тут зупиняється.
Пам’ятник, що стоїть уже понад пів століття, нагадує: справжнє кохання не підвладне часу і здатне народжувати мистецтво навіть у тих, хто ніколи себе митцем не вважав.
Залишити коментар