Павло з позивним “Паштет”, який нині служить у стрілецькому батальйоні Кіровоградщини, до початку повномасштабного вторгнення працював у поліції. Після вступу до бойового підрозділу у 2024 році він опанував вогневу, тактичну та домедичну підготовки, обравши для себе роль гранатометника. Перший його бойовий вихід відбувся на Торецькому напрямку, про що Суспільному розповіла речниця поліції області Тетяна Рябошапка.
“Хотів робити свій внесок у перемогу. По життю у мене один принцип – хто, якщо не я”, – поділився “Паштет”.
Перші дев’ять діб боєць провів під постійними артобстрілами та діями російських диверсійно-розвідувальних груп. Після одного зі зіткнень він побачив на вбитому російському військовому український бронежилет і каску, що, за його словами, засвідчило використання ворогом краденого спорядження.
Другий вихід розтягнувся на 34 доби. За цей час підрозділ пережив підпали позицій, штурми, переміщення під дронами, обмороження та нестачу провізії. Коли сусідній підрозділ опинився заблокованим у підвалі, Павло добровільно разом із побратимами пішов на допомогу, долаючи близько 124 метрів серед руїн та мін.
Під час боїв загинув один із його товаришів, а зіткнення тривали усередині будинків та підвалів. Через тісні приміщення Павлу доводилося стріляти без броні й каски, а російські військові намагалися тиснути психологічно, вигукуючи заклики здатися.
Уламкове поранення руки, контузію та пошкодження магазину автомата боєць отримав у черговому бою. Попри це Павло залишався на позиції, оскільки сектор перебував під обстрілом.
“Я побачив, що з руки капає кров, але побратими не могли мене замінити. Сектор прострілювали, і я знав: якщо відійду – зайдуть росіяни. Тоді нас тримав Бог”, – згадав він.
Доставка води та їжі була майже неможливою. Російські FPV-дрони збивали доставлену провізію, тож бійцям доводилося пити воду з батарей, аби вижити. Щоб винести тяжкопораненого, поліцейські підірвали під’їзд і під снігопадом вибралися з-під обстрілів, відчувши наближення техніки та усвідомивши, що врятувалися.
За бої у Торецьку Павло отримав поранення руки, опіки, контузію, розрив барабанної перетинки та закриту черепно-мозкову травму. Після евакуації його спершу доправили до лікарів у Дніпрі, а потім – на Кіровоградщину.
Боєць нагороджений орденом “За мужність”, а також відзнаками “Хрест хоробрих” і “За оборону України”.
“Мрію, щоб закінчилась війна. Щоб всіх наших хлопців повернули додому – і живих, і тих, хто на щиті. А Росії, як держави, не існувало. Занадто багато нещастя вона принесла на нашу землю”, – сказав Павло.
Він є батьком трьох дітей: Нікіта займається футболом, семирічна Катерина – танцями, а трирічна Софія полюбляє грати з ним у хованки, малювати й теж ходить на танці. Павло розповів, що діти вимушено звикають до звуків ракет і “шахедів”, проводять час в укриттях і стають “дітьми війни”, заради майбутнього яких він продовжує службу в поліції Кіровоградщини.
Залишити коментар