Три з половиною роки на фронті та служба на Донецькому, Луганському і Херсонському напрямках стали частиною біографії Сергія Савенка. Повернувшись із війни за віком, він знову став до роботи вчителем предмету “Захист України” в одному з міських ліцеїв і нині має звання “Заслужений вчитель України”. До Дня Збройних сил України ветеран розповів Суспільному про свій досвід.
Це свято щороку відзначають 6 грудня, у день ухвалення Закону “Про Збройні Сили України” 1991 року, встановлене постановою Верховної ради 1993 року. У школі педагог працює понад 35 років, а з початком повномасштабного вторгнення він добровільно став до лав оборони.
“Не задумуючись, в перший день повномасштабної війни, ухвалив рішення разом зі своїми учнями, пліч-о-пліч, стати на захист нашої держави, на захист України. І з першого дня я змінив свій статус вчителя на статус військовослужбовця: став військовослужбовцем нашої тероборони, а потім влилися у склад Збройних сил України”.
На службі він відповідав за радіаційний, хімічний і бактеріологічний захист, організовував забезпечення військових засобами безпеки та проводив інструктажі. За його словами, російська армія порушує норми міжнародного гуманітарного права, що робило оснащення бійців критично важливим.
“Росія нехтує усіма нормами міжнародного гуманітарного права. Я укомплектовував бійців засобами захисту. Екіпірування нині насичене – дуже багато елементів, потрібних у бойових умовах. Інколи здавалося, що протигаз зайвий, але коли вперше зіткнулися із застосуванням гранат із хімічними компонентами – ці засоби стали в пригоді”.
Сергій Савенко служив у складі 121-ї бригади територіальної оборони. Перебування на передовій, за його словами, змінило його ставлення до багатьох речей, а найболючішим було дізнаватися про загибель колишніх учнів.
“Найстрашніше – повідомлення про загибель моїх учнів, тому що кожен учень, кожен юнак для мене був як син. 23 випускників нашої школи загинули. Звістки про їхню загибель, бувало, вибивали з нормального психологічного стану на деякий час”.
У 60 років, навесні 2025 року, він був демобілізований та повернувся до ліцею.
“Я вирішив, що маю повернутись. Тому що той досвід, який я набув, ті знання, вважаю, необхідно передавати молодому поколінню. Хто, як не ми – ті, хто пройшов через це горнило війни”.
На уроках “Захисту України” діти мають змогу працювати з технікою та тренажерами, адже під час його служби в школах створили спеціально обладнані навчальні осередки. Учні військового профілю високо оцінюють роботу педагога. Десятикласник Ярослав Коваленко розповів, що йому подобається вчитися у викладача з бойовим досвідом.
“Прекрасний вчитель, з бойовим досвідом. Навчає нас усьому, що знає сам”.
Учитель пояснив, що ключова мета предмету – не військовізація учнів, а підготовка їх як громадян, здатних діяти у складних умовах і розуміти загрози.
“Основна мета цього предмету – не мілітаризувати нашу молодь, а саме підготувати їх як свідомих громадян, з розумінням того, що ми, мабуть, на довгі часи будемо оточені державою, яка постійно хоче здійснити агресію… Але основна наша мета – підготувати їх до захисту Батьківщини”.
Після фронту, сказав педагог, особливо важливо навчати підлітків ухвалювати рішення й зміцнювати психологічну стійкість.
“Зі свого досвіду я зробив висновок: більше уваги слід приділяти психологічній підготовці захисників, а також навчити самостійно ухвалювати рішення, адже ситуації, коли це потрібно, в житті військового трапляються часто”.
Ветеран мріє про справедливий мир і про те, щоб українцям більше не доводилося брати участь у війні.
Залишити коментар