Жінка, яка дарує друге життя взуттю: кропивничанка вже 20 років працює майстринею

66-річна мешканка Кропивницького Людмила Гацук щодня лагодить взуття і не уявляє себе поза майстернею. Понад два десятиліття вона приймає клієнтів, ремонтує 8-12 пар на день і каже, що завершувати кар’єру не поспішає.

У невеликій майстерні, серед інструментів та коробок з матеріалами, на підвіконні дрімає кіт Мурзік. Він супроводжує свою господиню вже кілька років і став майже частиною робочого процесу. А для самої майстрині 26 листопада – Міжнародний день чоботаря – лише привід ще раз згадати, чому вона обрала цю професію.

Пані Людмила розповідає, що шлях до ремесла був визначений давно. У 1976 році вона закінчила училище за спеціальністю ремонт та пошив взуття, після чого працювала на взуттєвій фабриці та в ательє. Коли ательє закрили, довелося шукати нову справу.

“Порадили займатись ремонтом взуття як підприємець. Я зробила це і не шкодую”, – згадує майстриня.

Фах, каже вона, у родині не новий – чоботарем був її дідусь. Саме від нього, вважає Людмила, й передалася любов до точності та охайності у роботі.

“Шив взуття, і, мабуть, це мені передалось. Намагась робити гарно, охайно, щоб це було приємно і клієнтові, і мені”, – пояснює вона.

За її словами, навантаження залежить від складності замовлень, але в середньому вона встигає відремонтувати 8-12 пар за день. Найчастіші проблеми – стерті підошви та пошкоджена шкіра. Майстриня наголошує: багато неприємностей взуття отримує від пральної машини.

“Або підошви відпадають, або замінник шкіри тріскається. Натуральна шкіра, якщо часто прати в машинці, то вона б’ється… Щоб довше носилось, потрібно кремом змазувати”, – радить вона.

Працює майстриня не сама – поруч кіт Мурзік, якого колись принесли на перетримку. Залишився назавжди і тепер зустрічає клієнтів не гірше за господиню.

“Це робочий кіт. Йому тут добре, на вікні спить, вигрівається… І мені з ним приємно – така душа добра, лагідний такий”, – усміхається пані Людмила.

На пенсію, каже майстриня, не планує. Робота для неї – це не лише щоденна зайнятість, а й справа життя, яка приносить задоволення і відчуття потрібності.