18 липня в інженерному фаховому коледжі Кропивницького відбувся перший в Україні молитовний сніданок, присвячений родинам загиблих воїнів, зниклих безвісти та полонених. Подію ініціювала Вікторія Яремчук — жінка, яка втратила чоловіка на війні, а сина шукає з 2014 року.
Захід зібрав близько сотні учасників — родичів військових, духовенство, представників влади, громадських організацій. Пастор Юрій Демидов, голова ради церков Кіровоградщини, зазначив, що ініціатива має продовження: у майбутньому схожі сніданки планують проводити в інших громадах області.
“На жаль, зала не вмістила всіх охочих. Це свідчить про потребу й важливість таких зустрічей. Думаю, надалі формат буде повторюватися, й ми зможемо охопити більше родин”, — сказав Демидов.
Молитва як джерело сили
Сніданок розпочався о 9:00 з колективної молитви за українських полонених, безвісти зниклих, полеглих захисників, а також тих, хто нині боронить країну на передовій. Традиція молитовних сніданків має американське коріння, а в Україні її підтримують з 2012 року. Однак у такому форматі — як сніданок пам’яті — захід провели вперше.
Для Вікторії Яремчук цей день був особливо емоційним. Її син Олександр зник під Савур-Могилою, коли вивозив поранених побратимів, а чоловік загинув у боях під Бахмутом у грудні 2022 року.
“Це важливо — згуртувати родини, які втратили найрідніших. Молитва об’єднує нас у спільному болі, але й дарує сили”, — поділилася Вікторія Яремчук.
З портретом сина і вірою в зустріч
Серед учасників була й Любов Познякова, яка тримала в руках портрет свого загиблого сина Віталія. Він навчався саме в тому коледжі, де відбувся сніданок. На початку повномасштабного вторгнення став на захист держави, залишивши посаду старости Григорівського округу.
“Перед війною він сказав: якщо ми не підемо, вони прийдуть сюди. Молитва сьогодні дала мені відчуття, що маю жити далі — заради нього”, — говорить Любов.
Оксана Джафарлі, ще одна учасниця зустрічі, розповіла про свого чоловіка — військового 41-ї бригади Олександра Шляніна. Вже понад рік він вважається зниклим безвісти після боїв у Часовому Ярі.
“Ми тримаємось за гасло бригади — ‘Віра сильніша за страх’. Воно дає надію і силу чекати. Я вірю, що зустріну свого чоловіка”, — каже Оксана.
Захід тривав майже дві з половиною години. Його організатори переконані: формат молитовного сніданку пам’яті стане регулярною практикою, яка допоможе родинам у горі знаходити духовну підтримку й одне одного.
Залишити коментар