Для жителя села Велика Виска Миколи Бердника Революція Гідності стала точкою неповернення, яка змінила життя всієї його родини. Події 22 листопада 2013 року — зрив євроінтеграції та подальше побиття студентів — змусили сільського вчителя залишити звичні справи та вирушити до столиці за велінням совісті.
Микола згадує, що заради поїздок до Києва брав відпустку на роботі. Загалом він повертався на Майдан чотири рази, залишаючись у центрі подій аж до кінця березня 2014-го. Його досвід — це не просто спостереження, а активна участь у захисті протесту: від охорони захопленого Міністерства агрополітики до барикад у КМДА.
«Коли почали прибувати все більше людей і вже не було де розміщуватись, то ми з групою кіровоградських хлопців зайняли приміщення Міністерства агрополітики. Я був начальником охорони на вході», – розповів чоловік у коментарі для Суспільного.
Вимоги тоді були безапеляційними: негайна відставка Януковича та перевибори. Микола Бердник пояснює, що ніхто з мітингувальників не вірив у каяття тодішнього президента, розуміючи його повну залежність від Кремля. Протестувальники готувалися до найгіршого — у КМДА барикадували двері та розгортали пожежні рукави, щоб стримувати «Беркут» водою.
Оборона трималася на дерев’яних щитах проти снайперських куль та саморобних дубинках із держаків для лопат. Один з найяскравіших спогадів Миколи — психологічний злам силовиків на Грушевського:
- «Беркут» переліз через барикади і готувався до штурму;
- серед людей почалася паніка;
- від Будинку профспілок вийшла колона «Правого сектору» зі щитами;
- хлопці йшли в ногу, вибиваючи дубинками ритм по щитах;
- силовики, не витримавши психологічного тиску, розвернулися і відступили.
Родинна варта: від барикад до передової
Поки Микола стояв на Майдані, де його відвідували доньки, дружина Тетяна тримала тил удома. Вона не могла поїхати через хвору матір, тому проводила безсонні ночі біля телеекрана, відстежуючи кожну новину з Києва. Проте завершення Революції не принесло родині спокою — почалася війна.
Син Миколи, Віктор, служив у третьому полку спецпризначення і з березня 2014-го виконував завдання на передовій. Після того як син отримав тяжке поранення в голову, батько не зміг залишатися осторонь. У 2015 році Микола Бердник сам змінив вчительську указку на зброю і понад рік прослужив на фронті.
Доля була невблаганною: Віктор помер у 2023 році від хвороби, що стала наслідком пережитого на війні. Сьогодні ж подружжя Бердників продовжує справу свого життя — вони створили волонтерський центр і весь вільний час присвячують збору допомоги для українських захисників.
Боротьба, що почалася на київській бруківці з дерев’яним щитом у руках, триває для цієї родини й досі, трансформувавшись у щоденну волонтерську працю.
Залишити коментар