Платон Симиренко, син козацького роду на Черкащині, залишив по собі не лише яблуневі сади, а й справжню промислову імперію. Його ідеї, сміливі для XIX століття, перетворили Мліїв на центр цукрового виробництва та соціальної підтримки робітників.
Паризька освіта і перші кроки у бізнесі
Навчаючись у Паризькому політехнічному училищі, Платон Симиренко відвідував також садівничу школу. Ще молодим він заклав дендропарк навколо родинного маєтку — там росте груша-сапіжанка, посаджена особисто ним. Після повернення додому у 22 роки він очолив батькову фірму і згодом переконав родичів побудувати перший у Російській імперії паровий цукровий завод у Млієві, який відразу став конкурентоспроможним у Європі.
Цукровий завод і машинобудівне диво
Завод був оснащений імпортним обладнанням із Парижа та Бельгії. Проте його запуск супроводжувався труднощами: поламалося махове колесо, і ремонт затримав виробництво. Саме тоді виникла ідея власного машинобудівного заводу фірми “Брати Яхненки-Симиренки”.
“Гордість нашого музею — токарний деревообробний верстат 1856 року, виготовлений саме на цьому заводі”, — розповідає Ольга Осипенко, завідувачка музею родини Симиренків.
На цьому заводі виготовляли пароплави “Українець” та “Ярослав”, які перевозили цукор по Дніпру. Для робітників у Млієві створили майже ідеальні умови: будинки, сад і город, гуртожитки, крамниці, лікарню на 150 ліжок, школу з викладачами університетської освіти та церкву 1858 року.
Соціальний капіталізм Симиренків
Симиренки вкладали прибутки у розвиток робітників, а не у палаци. Платон вважав, що капітал має служити суспільству. Його меценатська діяльність охоплювала підтримку української культури та літератури — фінансування видань “Кобзаря” Тараса Шевченка, твори Лесі Українки та Михайла Коцюбинського.
“У родині Симиренків було біблійне правило: ліва рука не знала, що робить права. Добро робили мовчки”, — зазначає Осипенко.
Яблука, цукор і спадщина
Ренет Симиренка — сорт яблук, який Платон заклав у саду, відомий неперевершеним ароматом і кисло-солодким смаком. Левко Платонович, син Платона, зберігав і описав сорт, забезпечивши його популярність.
Мліїв став символом інновацій: від семиповерхового цукрового заводу до перших у Російській імперії металевих пароплавів і власного машинобудівного підприємства. На жаль, смерть Платона у 1863 році від туберкульозу припинила розквіт фірми, а наступні покоління не змогли утримати бізнес на попередньому рівні.
Нащадки і сучасність
Сьогодні нащадки Симиренків розкидані по світу. Єгор Петрович Дубінський, правнук Левка, працює заступником міністра цифрової трансформації. У музеї Млієва зберігаються токарні верстати, меблі, рукописи та книги, що дають змогу відчути дух родини та її внесок у економіку, культуру і освіту України.
“Тут, на Платоновому Хуторі, саджанці для майбутнього саду Тараса Шевченка брали саме із розсадника Левка Симиренка. Це поєднання науки, промисловості та меценатства залишилося спадком для сучасників”, — додає Ольга Осипенко.
Історія Симиренків — це урок того, як інновації та соціальна відповідальність можуть змінити регіон, залишивши слід у культурі і промисловості України.
Залишити коментар