На Миколаївщині музейна експозиція оживила спогади про найстрашніші сторінки Другої світової війни. У Південноукраїнську відкрили виставку, присвячену трьом землякам, чиє життя назавжди змінили нацистські концентраційні табори. Захід приурочили до Міжнародного дня визволення в’язнів, який світ вшановує 11 квітня.
Центральними постатями виставки стали Роман Пташник, Євгенія Пустовойт та Ніна Шевченко-Рогожинська. Це люди, які пройшли через нелюдські випробування, але зуміли зберегти гідність і відбудувати життя після війни. Експозиція включає рідкісні світлини, мемуари та газетні вирізки, що фіксують історію їхнього супротиву та страждань.
Роман Пташник: дитинство у концтаборі
Доля Романа Пташника вражає своєю трагічністю — він потрапив до Німеччини шестирічною дитиною. Під час депортації у товарному вагоні хлопчик отримав поранення та контузію внаслідок бомбардування. Його дитинство минуло не в іграх, а у закладі в Гамбурзі, що лише офіційно називався сиротинцем. Насправді там панували жахливі порядки:
- у дітей масово забирали кров для потреб німецької армії;
- над неповнолітніми ставили жорстокі медичні досліди;
- сім’ї були розділені, а дорослі виснажувалися на примусових роботах.
Попри підірване здоров’я, Роман Пташник став почесним громадянином Південноукраїнська. У 1975 році він очолив охорону правопорядку на будівництві місцевої АЕС, присвятивши життя розбудові міста.
Одна пробула тисячу днів, інша — два роки: історія медсестер з концтабору
Особливе місце на виставці посідають долі Євгенії Пустовойт та Ніни Шевченко-Рогожинської. Молоді медсестри потрапили в полон у 1942 році в Криму. Їхній шлях до табору Равенсбрюк був сповнений болю — дівчат гнали пішки, вони потерпали від знущань та насильства. У самому концтаборі бранки виконували непосильну роботу. Зокрема, їх впрягали у важкі катки для укладання асфальту, що на все життя пошкодило жінкам хребти.
«Ми всі, хто пройшов нелюдські муки за дротами таборів смерті, знову у повен голос звернемося до кожного гуманного громадянина з закликом: Люди! Убиймо війну… щоб назавжди знищити коричневу чуму фашизму!» — писала Євгенія Пустовойт у колонці за 1989 рік.
Євгенія прожила у Південноукраїнську останні 19 років свого життя, активно спілкуючись із молоддю та зберігаючи зв’язки з «сестринством» — подругами по табору. Символічно, що боротьба цієї родини проти агресії триває і сьогодні: онук Євгенії Пустовойт, В’ячеслав Лебеденко, загинув у 2025 році, захищаючи Україну від російського вторгнення на Херсонщині.
Виставка у Південноукраїнську — це не просто набір експонатів, а нагадування про крихкість миру. Історії в’язнів, які вижили у Равенсбрюку та Гамбурзі, сьогодні звучать як застереження для майбутніх поколінь бути пильними і не допускати повернення тоталітарного зла.
Залишити коментар