Утворена 10 січня 1939 року, Кіровоградська область стала результатом масштабної адміністративної реформи, проведеної радянською владою. Головною метою цієї реформи був не розвиток регіону, а забезпечення контролю над ним. Про те, як створювали область, які історико-культурні зв’язки ігнорувалися, та що з цього вийшло, розповів директор Центральноукраїнського обласного краєзнавчого музею Борис Шевченко.
Розпорошені землі: історичні витоки регіону
До радянських реформ території сучасної Кіровоградщини входили до складу Херсонської, Одеської, Київської, Полтавської та навіть Кременчуцької губерній. Тут були козацькі поселення, активно розвивалися торгівля та сільське господарство, формувалася унікальна культура.
Реформи, які почалися у 1920-х роках, перетворили ці землі на експериментальний майданчик для пошуку ефективної системи управління. Райони створювали, ліквідовували, змінювали їхні межі — і все це в межах кількох років.
Народження області як політичний інструмент
У 1932 році радянська влада запровадила перші п’ять областей в Україні. З часом у 1937 році створили Миколаївську та Полтавську області. І лише в січні 1939-го указом Президії Верховної Ради СРСР на мапі з’явилася Кіровоградська область з 30 районами. Для її формування взяли по кілька районів із сусідніх областей, не зважаючи на історичні чи етнографічні особливості.
Звідки взяли райони для Кіровоградщини
- 13 районів з Миколаївської області
- 10 районів з Одеської області
- 5 районів з Київської області
- 2 райони з Полтавської області
Останні великі зміни відбулися в 1954 році — частина районів пішла до новоствореної Черкаської області, а натомість Кіровоградщина отримала кілька з Одеської.
Культурна шизофренія: коли громади не впізнають центр
За словами Бориса Шевченка, радянська адміністративна система абсолютно ігнорувала культурні й етнографічні особливості. Так, Поділля з його кухнею, діалектом і традиціями опинилося в межах області з центром у Кіровограді, який ніколи не був для нього історично близьким. А історичну спільність Холодного Яру буквально розірвали, розподіливши села між Черкаською та Кіровоградською областями.
Це робилося цілеспрямовано – щоб зруйнувати локальні ідентичності. Радянська влада формувала образ “нової людини”, позбавленої локальних зв’язків, яка мала підкорятися лише загальнодержавній ідеології.
Наслідки, які відчуваємо досі
Унаслідок таких дій досі спостерігається відчуження частини населених пунктів від центру області:
- жителі Петрового і Долинської частіше їздять до Кривого Рогу та Дніпра, а не до Кропивницького;
- мешканці Світловодська тяжіють до Кременчука;
- громади на заході орієнтуються на Умань, Вінницю або Первомайськ.
Попри це, за 85 років існування області сформувалися нові соціально-економічні зв’язки. Проте краєзнавці наголошують — потрібно осучаснювати адміністративно-територіальну систему та повернутися до поваги до культурної самобутності.
Що далі?
З 2020 року в межах децентралізації на Кіровоградщині утворили 49 громад і 4 великі райони. Це стало спробою зробити систему більш гнучкою та наближеною до людей. Але війна загальмувала розвиток реформи.
На думку Бориса Шевченка, область потребує не лише нової уваги до її культурної унікальності, а й нового бренду – в тому числі й у назві, яка би об’єднала всі громади навколо спільної ідентичності.
Залишити коментар