21 січня 1990 року стало днем, коли Україна буквально відчула власну єдність на дотик. 770-кілометровий «Живий ланцюг» простягнувся від Івано-Франківська через Львів до самого Києва, об’єднавши мільйони сердець. Серед тих, хто стояв на засніженій трасі біля Стрия, була 29-річна Наталія Луковська — жінка, яка ще тоді задекларувала готовність до будь-яких випробувань заради волі.
Наталія працювала в управлінні бурових робіт у Стрию. Підприємство, за її словами, було справжнім «острівцем свободи» серед радянської ідеології. Там працювали прості люди з сіл, які не піддавалися партійній пропаганді. Коли виникла ідея долучитися до «Української хвилі», колектив зреагував миттєво — підприємство організувало автобуси, і колеги вирушили в бік Львова.
Наталія Луковська у “Живому ланцюзі” біля Стрия
Підготовка до акції була справжнім квестом. Синьо-жовту символіку дістати було неможливо, тому прапор вирішили шити власноруч. Жовтий ситець знайшли вдома, а от блакитну частину намагалися створити, пофарбувавши звичайне біле простирадло.
Ми мали білий матеріал як на простирадло, я купила фарбу і ми вирішили його пофарбувати. Робили все як написано в інструкції. Але очевидно, що фарба була зроблена десь на Дерибасівській, бо прапор вийшов не блакитний, а щось таке смарагдово-синє, ще й з якимись переливами. Ми його зшили, але це не був стяг України. Тому вирішили, що його не братимемо і просто поїхали самі. Вирішили, що наша присутність також важлива.
Автобус висадив групу за селом Угерсько. Люди заповнювали прогалини на трасі, стоячи на значній відстані один від одного. Вони перегукувалися, махали машинам і співали стрілецьких пісень на лютому морозі. Найбільше боялися провокацій від вантажівок, але кожен легковик із синьо-жовтою стрічкою у вікні викликав вибух емоцій.
Поруч із Наталією стояла її мати, Галина Івасівка, яка приїхала з Дрогобича. Саме в той момент молода жінка вимовила слова, що стали її життєвим кредо:
- «Я буду їсти хліб і пити воду, але я не відмовлюся від волі»;
- бажання ніколи не повертатися до Радянського Союзу;
- усвідомлення цінності незалежності понад усе.
Наталія Луковська зараз
Сьогодні Наталія Луковська продовжує свій шлях боротьби, який розпочався ще у 1990-му. З 2013 року вона стала активною волонтеркою. Спочатку це були енергетичні набори для Майдану, згодом — сотні «буржуйок» для фронту, виготовлених на її підприємстві.
Зараз пані Наталія зосереджена на високих технологіях:
- закупівля дронів для Збройних сил України;
- пошук та придбання приладів нічного бачення;
- постачання іншого високотехнологічного обладнання для військових.
Вона зізнається, що волонтерство заповнює все її життя. Але зупинятися жінка не планує — цей марафон, що почався з «Живого ланцюга», завершиться лише в день нашої перемоги.
Залишити коментар