У Гайворонському краєзнавчому музеї Кіровоградської області з’явилася нова експозиція — інструменти чоботаря. Місцевий краєзнавець та житель Сергій Середюк передав музею чоботарський урізник, коліщатко намічувальне, токмач (амбус) і затяжні кліщі.
«Ці інструменти належали моєму дідусю Арсену Гівʼюку, який працював чоботарем у селі Джулинка Вінницької області. Він народився в 1904 році, а в 1924 році село стало районним центром», — розповіла наукова співробітниця музею Аліна Пилипенко.
Чоботарський урізник використовувався для обробки краю шкіряної підошви після обрізання, згладжуючи або поліруючи його. Коліщатко намічувальне служило для позначення місць проколів на шкірі. Токмач (амбус) застосовувався для вирівнювання, притискання та формування шкіри при виготовленні або ремонті взуття, а також для забивання підошви, щоб не пошкодити шкіру. Затяжні кліщі допомагали чоботарям стягувати та формувати шкіру для взуття, вони виготовлялися з кованої сталі, що робило їх міцними та довговічними.
«Раніше взуття зберігали на все життя, і це було дуже цінним. Люди приносили його до шевців з надією, що вони зможуть відновити вигляд і функціональність», — додала Аліна Пилипенко.
Чоботарство в Україні має глибоке коріння, яке сягає ще княжої доби 10 століття, коли шевців називали «кожом’яка» або «усмошвець». Кожомʼяка обробляв шкіру, а усмошвець виготовляв взуття з черевної шкіри тварин. Звідси і виникла сучасна назва «черевики».
У музейній колекції також зберігається розвідний ключ-молоток, що належав до ремонтного комплекту для тракторів Fordson першої половини 20 століття.
Залишити коментар