Життя за розкладом війни: поки франківець Андрій тримав оборону на передовій, вдома минали місяці та змінювалися долі. Боєць 128 окремої важкої механізованої бригади “Дике поле” провів на бойовій позиції три чверті року. Майже весь цей час єдиним містком до цивільного життя для нього залишався термінал Starlink. За цей довгий термін у родині захисника відбулися знакові події: молодший син вперше сів за шкільну парту, а старший – розпочав власну справу, відкривши тату-студію.
Про бойовий шлях та випробування військовослужбовця розповіли на офіційній сторінці підрозділу у Facebook.
До великої війни Андрій працював водієм в Івано-Франківську. У 2024 році він приєднався до Збройних сил, де пройшов підготовку на керманича броньованої техніки. Проте доля розпорядилася інакше – чоловік потрапив у піхоту “Дикого поля”. Незважаючи на зміну спеціалізації, друзі по службі досі жартома кличуть його “танкістом”.
Бойове хрещення Андрія відбулося в селі Плавні на Запоріжжі. Чотири місяці в умовах відносної тиші, порівняно з нинішньою інтенсивністю боїв. Тоді небо ще не було так щільно забите ворожими “очима”. Основним завданням підрозділу було приховане спостереження та збір інформації про рух окупантів.
Короткий відпочинок у тилу тривав лише кілька днів. Далі був новий наказ – виїзд у Приморське, що також на Запорізькому напрямку. Андрій мав замінити поранених побратимів. Те, що планувалося як звичайна ротація, затягнулося на дев’ять виснажливих місяців.
“У нас був командний пункт, який забезпечував зв’язком усі навколишні позиції. Це був час, коли з Приморського ще евакуювали місцевих. Часто люди залишали прив’язаних тварин – ми їх відв’язували”, – згадує боєць.
Ситуація на фронті стрімко змінювалася. Кількість російських дронів зростала в геометричній прогресії, перетворюючи логістику на смертельну лотерею. Ворог дистанційно мінував ключові розв’язки. Найпідступнішою загрозою стали міни ПФМ-1 – маленькі “пелюстки”, які практично неможливо помітити серед опалого листя або у високій траві.
Згодом інтенсивність ворожого вогню та постійна присутність безпілотників змусили бійців майже безвилазно перебувати всередині спостережного пункту. Будь-який рух на відкритій місцевості міг стати фатальним.
“Був момент, коли нам не могли передати воду та їжу. А у дворі був колодязь – метрів 20. Ми його бачили, але дістатися не могли: гул дронів не припинявся”, – ділиться пережитим Андрій.
Рятував Starlink. Військовий намагався щодня розмовляти з близькими. Проте одного разу через обстріл зв’язок зник на два тижні. Ці дні невідомості стали для нього чи не найважчим випробуванням за всю ротацію.
Дистанційно батько проживав важливі етапи дорослішання дітей. Він дізнавався про успіхи старшого сина-студента та готував молодшого до школи через екран телефону. Андрій не втомлювався писати дружині про те, як сильно чекає на зустріч з ними.
Вихід із позицій під час довгоочікуваної ротації був не менш небезпечним, ніж саме перебування на них. Бійці виходили пішки, прислухаючись до неба та уважно дивлячись під ноги, щоб не наступити на приховану міну.
Попереду в Андрія відновлення. У квітні вони з дружиною святкуватимуть 20-річчя спільного життя. Попри необхідність лікування, усі думки військового вже вдома, де на нього чекає велика родина.
Залишити коментар