У переддень вшанування жертв Голодоморів Черкаський обласний архів розповідає про документи, які десятиліттями приховували правду про штучний голод 1932 – 1933 років. Вони збереглися попри війни, розпорошення фондів і спроби радянської влади замовчати трагедію.
Директорка Державного архіву Черкаської області Тетяна Клименко розповідає: матеріалів настільки багато, що якщо їх викласти в одну лінію, вони простягнуться більш ніж на 20 кілометрів. І значна частина цих документів дає уявлення про масштаби Голодомору, який забрав життя тисяч мешканців області.
Дослідження, які стали можливими лише в незалежній Україні
Попри те, що трагедія відбулася майже століття тому, відкрито говорити про неї почали лише на початку 1990 років. Тоді ж були відкриті перші архівні матеріали, що дали змогу відновити історичну правду. До цього працювати з документами практично було неможливо – їх засекречували та не видавали.
«Це болісна тематика – відновлення історичної правди», – зазначає Клименко. За її словами, рішення Верховної Ради 2006 року про визнання Голодомору геноцидом є важливим не лише для України, а й для світової історичної пам’яті.
Що зберігають фонди Черкаського архіву
Документи про Голодомор розкидані в різних фондах – від райкомів партії до спілок селян. Це постанови, листування, статистика, матеріали про рух населення, а також сотні метричних книг за 1932 – 1933 роки.
Особливо показові цифри смертності. У деяких селах смертність перевищувала народжуваність у десятки разів. Наприклад, у селі Лебедин Шполянського району померли 1 665 людей. У Балаклеї народилися 60 дітей, а померли 484. У Смілі за один місяць 1933 року зареєстрували 244 народжених і 798 померлих.
Архів зберігає і свідчення про спосіб виживання людей. Вони їли трави, коріння, не розрізняючи шкідливі чи отруйні рослини. Деякі документи містять згадки про канібалізм, зокрема випадки, коли батьки їли власних дітей.
«Найжахливіше читати про те, як люди їли своїх дітей. Ця тема надзвичайно щемлива», – говорить Клименко.
Факти, що вражають навіть дослідників
Під час опрацювання архівів науковців вразили не лише цифри смертності, а й жорстокість репресивних механізмів. У документах зафіксовані випадки, коли голови сільрад штучно збільшували плани хлібозаготівлі. Це позбавляло селян останніх запасів і прискорювало поширення голоду.
Архів містить заяви виснажених селян, які просили дозволити дітям виходити на роботу замість дорослих. На більшості заяв стоїть сухий напис: «Відмовити». Для багатьох родин це означало неминучу смерть усіх членів сім’ї.
Документи також розповідають про загороджувальні загони, які не випускали селян до міст, про масові смерті на полях, про братські могили, куди спеціальні бригади звозили тіла, бо люди вже не мали сил ховати померлих.
Навіщо нам пам’ятати
Архівісти переконані: історична пам’ять – єдиний спосіб запобігти повторенню подібних трагедій. Дослідження документів дозволяє зрозуміти, як системно і цілеспрямовано тоталітарний режим винищував українців.
«Треба говорити для всього світу, що це був штучно створений Голодомор, організований репресивною машиною сталінського режиму», – наголошує Клименко.
Вона підкреслює: Голодомор був інструментом підкорення України, яка залишалася житницею імперії. Архівні матеріали дозволяють відчути масштаб злочину, зрозуміти людські трагедії та зберегти пам’ять про мільйони загиблих.
Сьогодні архів відкритий для громадян, науковців і всіх, хто прагне дізнатися правду. І кожен документ, кожен спогад – це нагадування про те, що історія не повинна повторитися.
Залишити коментар