Кропивницький часто уявляють як затишне, але непримітне містечко з типовою архітектурою та неквапливим ритмом. Та за кожним фасадом тут — глибокі історії. Історії про перший електричний театр, підприємців, що засновували інші міста, машинобудування, що забезпечувало село, і культурну революцію, яка починалася саме тут.
Разом із краєзнавцем Володимиром Поліщуком журналісти розбиралися, чому Кропивницький не був і не є провінцією, а міф про його «провінційність» — один із багатьох, створених радянською та імперською історіографією.
Місто, що дало старт іншим
Кропивницький — старший за більшість міст півдня України. Офіційною датою його заснування вважається 12 червня 1754 року, коли освятили фортецю Святої Єлисавети. Пізніше навколо неї виріс форштадт, а згодом — місто.
Херсон, Дніпро, Миколаїв, Одеса — всі з’явилися пізніше. А от торгові еліти саме з Єлисаветграда почали заселяти нові міста, засновували там торговельні спілки, займали посади міських голів. Так, перший міський голова Одеси Андрій Желєзцов був купцем саме з Єлисаветграда. У наступні роки купці з цього ж міста очолювали одеське самоврядування — Ларіон Портнов, Іван та Семен Андросови. А в Миколаєві містяни досі вшановують пам’ять ще одного єлисаветградця — міського голови та засновника місцевого зоопарку Миколи Леонтовича.
Харківські олігархи родом з Кропивницького
Сім’я Карпових — приклад того, як єлисаветградці впливали на економіку інших міст. У 1780-х брати Федот і Артемій Карпови переїхали до Харкова, де швидко стали найвпливовішими підприємцями. Артемія обрали першим міським головою міста. Федот — згодом також очолив Харків, а його син Сергій став найзаможнішим купцем і теж обіймав мерську посаду.
Родина Карпових володіла значними землями, фабриками, розвивала два харківські райони — Москалівку і Гончарівку. Вони були не лише багатими, а й стратегічно мислили в інфраструктурі та розвитку міста.
Передове місто з першим електричним театром
Кропивницький випередив своїх сусідів і в культурі, і в технологіях. У 1880 році тут уперше в імперії провели театральну виставу при електричному освітленні — за чотири роки до того, як з’явилося вуличне електроосвітлення в Одесі.
А в 1897 році в місті запустили один із перших в Російській імперії електричних трамваїв. Винахідник Федір Піроцький, перебуваючи в Кропивницькому, переконав тодішнього міського голову Олександра Пашутіна впроваджувати саме електричний, а не кінний транспорт.
Культурна столиця півдня: український театр і Корифеї
Театр — невід’ємна частина кропивницької ідентичності. Саме тут 27 жовтня 1882 року відбулася перша вистава “Наталка Полтавка” у виконанні першої української професійної трупи. Її заснував Марко Кропивницький, а серед акторів були Марія Заньковецька, Микола Садовський, Іван Карпенко-Карий, Панас Саксаганський.
Ще раніше, у 1770-х, в місті вже ставили вистави — зокрема офіцери фортеці Святої Єлисавети.
Будівля театру неодноразово перебудовувалась — востаннє у 2011–2012 роках. У різні часи на фасаді були дошки з іменами українських театральних діячів, однак під час реконструкцій вони були демонтовані і втрачено.
Індустріальна міць: машинобудування на півдні
Єлисаветград був справжнім промисловим центром. У 1913 році на його машинобудівних підприємствах працювали понад 3,5 тисячі осіб. Тут діяли заводи братів Ельворті, товариства Яскульського, заводи Бродського, Шкловського, Бургардта, Жарневича.
Заводи виготовляли техніку, що обслуговувала сільське господарство на величезній території — від сучасної України до Середньої Азії. Техніка з Кропивницького з’являлася на виставках і визначала розвиток аграрної галузі.
Кавалерійське училище — кузня військової еліти
У 1865 році в місті заснували Кавалерійське юнкерське училище — один із найбільших військових навчальних закладів Російської імперії. Уже через кілька років кількість курсантів сягала трьох сотень, а випускників училища активно призначали в офіцерські склади кавалерії.
Навчання тривало два роки й включало не лише загальні предмети, а й тактику, військову топографію, артилерію, військове право. Багато випускників училища згодом стали учасниками Української визвольної боротьби початку XX століття.
Училище проіснувало до 1917 року — його розпустили після революційних подій.
Замість післямови
Кропивницький — місто, яке не просто зберегло свою самобутність, а й стало джерелом розвитку для інших. Тут формувалися театральні традиції, народжувалися підприємницькі династії, впроваджувалися інновації. Історія Кропивницького — це історія про вплив, про першість, про ідеї, які випереджали час. І саме тому його не можна називати провінційним.
Залишити коментар