Чорні вихідні для Рівненської області — громади в останню дорогу провели своїх кращих синів та доньку. Вісім імен, вісім історій мужності та самопожертви поповнили пантеон небесного воїнства України. Як повідомили у Рівненській ОВА, серед полеглих — семеро чоловіків та жінка-майор поліції.
Географія втрат охоплює найгарячіші точки фронту — від Харківщини до Запоріжжя. Для деяких родин шлях очікування тривав довгими місяцями, поки статус «зниклий безвісти» не змінився болючим підтвердженням про загибель.
Ті, хто добровільно обрав шлях воїна
Значна частина полеглих приєдналася до війська за власним покликом серця, не чекаючи повісток. Їхній шлях розпочався у різні періоди війни, але фінал став спільним — вічний спокій у рідній землі.
- Василь Оніщук із села Стовпин пішов на фронт добровольцем ще у 2022-му. Життя солдата обірвалося 10 лютого 2026 року в лікарні Рівного.
- Тетяна Лукашук, майор поліції, змінила цивільний спокій на захист держави у липні 2025 року. Вона померла 8 лютого під час виконання обов’язків на Харківщині.
- Олег Півень став до лав ЗСУ в перші дні повномасштабного вторгнення. Він загинув ще влітку 2024 року, проте лише зараз воїна ідентифікували та повернули додому в Милостів.
- Сарненчанин Олександр Жучень зник безвісти рік тому на Сумщині після ворожого скиду з БПЛА. Лише на початку лютого 2026 року родина отримала офіційне підтвердження його смерті.
Командири та сержанти, що тримали небо
Серед тих, кого вшановує область, були досвідчені лідери підрозділів. Вони вели за собою людей на найскладніших напрямках.
Ярослав Мельничук із села Береги був командиром стрілецького відділення батальйону ТрО. Старший сержант загинув 12 січня цього року. Також підтвердилася загибель головного сержанта Тараса Суничука. Командир зенітного ракетного взводу вважався зниклим понад рік — його життя обірвалося в грудні 2024-го під час бойового завдання.
Донецький та Запорізький напрямки теж забрали життя земляків. Іван Сташків із села Плоске виконував завдання на Донеччині та вважався зниклим з вересня 2025 року. А Денис Юрдік, який народився в Одесі, прийняв свій останній бій 1 лютого 2026 року біля села Веселий Гай. Відповідно до його волі, воїна поховали у Мирогощанській громаді.
Подвиг кожного з них — це ціна нашої можливості жити у вільній країні. Вічна пам’ять героям, які залишилися вірними присязі до останнього подиху.
Залишити коментар