Площа надії у Кропивницькому: родини чекають звісток про полонених і зниклих воїнів

У Кропивницькому знову зібралися ті, для кого війна не має абстрактних вимірів. На площі Героїв Майдану відбулася щотижнева мирна акція на підтримку військовополонених та зниклих безвісти захисників України.

11 січня на центральну площу міста вийшли рідні та близькі зниклих і полонених військових. У руках – портрети бійців і державні прапори. У словах – прохання не забувати про долі тих, хто не повернувся з бойових завдань.

Серед учасників акції була Людмила. Вона чекає з війни свого чоловіка Олега Політаєва, якому зараз 55 років. Він добровільно пішов захищати Україну у березні 2022 року, воював на Херсонщині, зокрема у Кринках, за що був відзначений медаллю та грамотами.

29 березня 2025 року Олег зник безвісти у селі Надіївка Покровського району Донецької області. Того ранку він востаннє подзвонив дружині, повідомив, що йде на завдання і зателефонує ввечері. Зв’язку більше не було.

На акцію Людмила прийшла разом із донькою Анастасією. Родина виходить на такі зібрання щотижня у Кропивницькому та їздить на акції в інші регіони.

«Є свідчення, що він може бути в полоні, а є й свідчення про загибель. Сподіваємося, що він у полоні і віримо, що він живий», – каже дружина.

Поруч стояла Тетяна, яка шукає свого сина Руслана Чубаря, 1991 року народження. Він служив в об’єднаній штурмовій бригаді “Лють”, раніше працював у поліції, воював на Харківському та Донецькому напрямках.

Руслан зник безвісти 30 червня 2024 року поблизу Торецька на Донеччині. Із завдання тоді вийшли четверо військових, але додому не повернувся лише він.

«Вже півтора роки ми нічого не знаємо – ніхто нічого не розповідає. Сподіваємося тільки на краще. Вдома його чекаю я, дружина та 7-річна донечка – вона таткова доця, дуже на нього чекає», – розповідає мати.

До акції цього дня долучився й волонтер з Херсона Григорій Янченко. Протягом тижня він перебуває у Кропивницькому та збирає кошти на підтримку Збройних сил України.

Такі зібрання у місті відбуваються регулярно. Для родин це спосіб не лише заявити про свій біль, а й нагадати суспільству: за кожним прізвищем у списках зниклих – живі люди, яких чекають вдома.