Напередодні 23 травня в Україні запускають новий кросмедійний освітній формат – проєкт «12. Земля Героїв». Це серія всеукраїнських онлайн-уроків за участю Героїв України, перша зустріч яких запланована на 22 травня на платформі Освітнього центру Верховної Ради. До участі запрошують школярів, студентів, освітян і всіх охочих. У центрі розмов – історія Дня Героїв, державні нагороди найвищого рівня та сучасні захисники України.
Сам формат не випадковий. Він прив’язаний до дати 23 травня, коли в Україні традиційно вшановують День Героїв – свято, що цього року відзначає 85 років від моменту його появи як організаційно закріпленої ідеї. Сьогодні воно поступово виходить за межі історичної пам’яті й стає частиною сучасного суспільного досвіду війни та спротиву.
Після початку повномасштабного вторгнення РФ цей день набув нового звучання. Він більше не сприймається лише як нагадування про героїв минулого. Тепер це також день пошани до тих, хто воює і загинув у нинішній війні за незалежність та територіальну цілісність України.
Витоки свята та історичний контекст
Як зазначають в Інституті національної пам’яті, ідея Дня Героїв сформувалася в середовищі українських націоналістів. Її вперше офіційно закріпили постановою ІІ Великого збору ОУН, який відбувся у квітні 1941 року в Кракові. У документі визначалися організаційні дати вшанування, серед яких: «свято соборності 22 січня, свято Героїв революції дня 23-го травня і День боротьби 31 серпня».
Дата 23 травня мала символічне навантаження. У травні за різних і суперечливих обставин загинув ідеолог українського самостійництва Микола Міхновський. А також саме 23 і 25 травня були вбиті ключові постаті визвольного руху – Євген Коновалець і Симон Петлюра.
У роки Другої світової війни та після її завершення це свято продовжували відзначати учасники визвольного руху. Члени та юнацтво ОУН проводили закриті сходини, під час яких приміщення прикрашали прапорами та портретами Міхновського, Коновальця і Петлюри. Церемоніал був чітко визначений: хвилина мовчання, зачитування наказів крайового провідника, короткі промови та присяга нових членів організації. Такі зібрання зазвичай тривали до пів години.
Окремо проводили й відкриті, «масові» заходи там, де це було можливим. Люди збиралися біля могил місцевих героїв, співали гімн України та марш «Зродились ми великої години», виголошували промови. Пам’ять про загиблих поєднувалася з публічним виявом спільної ідентичності.
Діаспора, незалежність і сучасне переосмислення
Важливу роль у збереженні традиції відіграла українська діаспора. У її середовищі День Героїв став інструментом підтримки історичної тяглості – від Давньої Русі та козацької доби до подій XX століття. У цьому контексті згадували Українську галицьку армію, Січових стрільців, армію УНР, ОУН та УПА. Пам’ять про героїв і битви розглядали як чинник національної мобілізації та виховання нових поколінь.
Після відновлення незалежності України у 1991 році свято поступово повернулося в публічний простір, особливо активно – у західних регіонах. У 2014 році масштабні відзначення Дня Героїв відбулися у Волинській, Львівській, Івано-Франківській та Тернопільській областях.
Попри відсутність офіційного державного статусу, традиція вшанування 23 травня зміцнюється. Особливо це помітно в умовах війни, що триває з 2014 року, коли питання незалежності та територіальної цілісності стало визначальним для суспільства.
Сьогодні День Героїв дедалі частіше сприймають як день єднання поколінь. У ньому поєднується пам’ять про історичних діячів і шана до сучасних військових, які продовжують боротьбу за державу вже в реальних бойових умовах повномасштабного вторгнення.
Саме в цьому контексті освітні ініціативи на кшталт проєкту «12. Земля Героїв» стають частиною ширшого процесу – переосмислення історії через досвід сучасності, де героїзм перестає бути лише сторінкою підручника і стає живою реальністю.
Залишити коментар