Для більшості людей посада заступника з психологічної підтримки асоціюється з кабінетною роботою та анкетами. Проте Максим Потоцький на позивний «Бункер», який служить у 260-й бригаді ТРО «Хортиця», доводить протилежне. Він переконаний: справжню допомогу побратимам неможливо надати дистанційно, тому його робоче місце — це бліндажі та окопи на самій лінії вогню.
Максим долучився до бригади у 2023 році. Його ключова місія — моніторинг морального стану бійців та виявлення тих, хто через надмірну втому чи бойовий стрес потрапляє до групи ризику. Оскільки бригада тривалий час перебувала безпосередньо на лінії зіткнення без офіційного відновлення, робота «Бункера» стала критично важливою для збереження боєздатності підрозділу.
З кабінетів у тилу — на бойові позиції
Свій авторитет серед бійців Максим заслужив тим, що ділить із ними всі труднощі фронтового побуту. Він не просто приходить поспілкуватися — він доставляє боєприпаси та провізію, а головне — бачить реальну картину виснаження людей під постійними обстрілами мінометів, артилерії та КАБів.
«Я б навіть сказав, що на передовій простіше. Там люди щиріше. Тобто те, що ти до них прийшов, вони це цінували. Вони бачили, що ти не боїшся, не сидиш десь в кабінеті в теплі, а ти по цій багнюці прийшов до них», — розповідає військовослужбовець.
Особливо запеклими для «Бункера» стали бої на Харківщині навесні 2024 року. Тоді він особисто виходив на позиції, щоб оцінити стан контужених та вкрай стомлених воїнів. Незважаючи на готовність бійців стояти до кінця, Максим наполіг на їхній евакуації та підготував ротацію, фактично виводячи людей з-під вогню відкритими ділянками місцевості.
Поранення та шлях назад у стрій
Ризик, на який Максим ішов щодня, зрештою обернувся важким випробуванням. Під час чергового виїзду для зустрічі зі старшим позиції на нього «заполював» російський дрон. Серія скидів з «Мавіка» призвела до тяжких наслідків:
- переломи правої руки та правої ноги під час першого вибуху;
- додаткові поранення лівої ноги після наступних атак, коли з Максима вже зняли бронежилет для евакуації;
- три місяці складних операцій у різних госпіталях;
- тривала реабілітація, що зайняла понад пів року.
Попри прогнози та важкість травм, головною мотивацією Максима було повернення до свого батальйону. Його швидке відновлення дивувало навіть лікарів, але «Бункер» мав чітку ціль — бути в строю і приносити користь побратимам. Він повернувся, бо впевнений: не може покинути своїх, поки має сили допомагати.
Сьогодні Максим продовжує службу, але вже має плани на мирне життя. Його мрія — після перемоги присвятити себе патріотичному вихованню дітей, передаючи їм досвід стійкості та справжньої побратимської вірності.
Залишити коментар