Коли у листопаді 2021 року Костянтин Хмура змінив спокійне цивільне життя на форму рятувальника, він і не здогадувався, що вже за кілька місяців його професійна придатність пройде випробування вогнем та великою війною. Сьогодні він – командир відділення пожежно-рятувальної частини Хмельницького, який точно знає ціну кожному рішенню на виїзді.
Ранок 24 лютого 2022 року розрізав тишу сиренами. Діяти довелося миттєво: відвезти дружину з дитиною до батьків і вже за годину заступити на службу. Костянтин згадує, що тоді в очах колег читалося усвідомлення – попереду часи, коли рятувальники стануть останньою лінією захисту для мирних людей. Іспит великими масштабами не забарився.
Один із перших і наймасштабніших викликів – пожежа на нафтобазі. Великі резервуари, значний розлив, колосальні обсяги роботи. Таких пожеж я раніше не бачив, – пригадує він.
Досвід Костянтина гартувався в екстремальних умовах, де адреналін витісняв втому, а страх поступався чітким алгоритмам дій. За роки служби він пройшов десятки операцій, кожна з яких вимагала не лише фізичної витривалості, а й психологічної стійкості:
- гасіння пожеж у багатоповерхівках та приватному секторі;
- евакуація цивільного населення під час загрози;
- рятувальні роботи на водних об’єктах;
- надання допомоги медичним бригадам та соціальні виклики.
Особливе місце в його біографії посідає пожежа в гуртожитку на вулиці Свободи. У щільному диму п’ятого поверху, де видимість була практично нульовою, газодимозахисна ланка під його керівництвом витягла з пастки семеро людей. Серед врятованих було півторарічне маля. За цю відвагу чоловіка відзначили нагрудним знаком «За відвагу у надзвичайній ситуації».
Проте професія рятувальника – це не лише нагороди, а й важкі втрати. Найболючішим моментом для Костянтина залишається загибель двох побратимів під час атаки дронів-камікадзе. Та гнітюча тиша, що запанувала в підрозділі після удару «шахедами», назавжди закарбувалася в його серці. Вона нагадує йому, що найстрашніше в роботі – не загроза власному життю, а неможливість врятувати інше.
Зараз Костянтин Хмура відповідає не лише за себе, а й за підлеглих. Його пріоритети – дисципліна та безпека особового складу. Попри всі виклики, він стверджує, що щасливий, бо займається справою, де він дійсно потрібен на сто відсотків. Це історія про те, як людина знаходить своє покликання в епіцентрі небезпеки.
Залишити коментар