Альона та Антон Букрей, переселенці з Бахмута, продовжують виготовляти соляні світильники, які колись зробили їхню справу впізнаваною на Донеччині. Після втечі від війни до Дніпра їм довелося відновлювати виробництво майже з нуля, зберігаючи головне — ідею та любов до ремесла.
Їхня історія почалася 18 років тому. Антон Букрей, який тоді працював у державній установі, мріяв про власну справу. Спершу він купував лампи на заводі “Артемсіль” у Соледарі і продавав їх через сайт, який створив сам. Згодом родина запустила власне виробництво.
“Це була мрія мого чоловіка Антона. Він самостійно створив сайт і потрошку його запускав. Спочатку купляв лампи на заводі, а вже за рік з’явилися постійні гуртові клієнти — так ми запустили власне виробництво”, — згадує Альона.
Спершу виготовляли світильники з підручних інструментів — сокири та шліфувальної машини. Найпопулярніший виріб тоді — “Скеля”, груба брила солі на підставці. Альона збирала світильники та займалася електрикою і пакуванням, Антон — виточував форми та розробляв нові моделі.
“Багато років я збирала світильники самостійно — зранку до ночі. Не завжди воно все було добре, але ми старалися. Зробити лампу — виточити кулю або піраміду — це мій чоловік робить. Це все його ідеї, думки, розробки”, — розповіла жінка.
З часом бізнес розширився, придбали станки, збільшили команду до 11 людей, пропонували понад 200 видів ламп — від скель до куль і пірамід, працювали на експорт і будували соляні кімнати.
23 лютого 2022 року стало останнім робочим днем у Бахмуті. Альона з дітьми виїхала 9 березня, чоловік залишався до середини жовтня, вивозячи обладнання і продукцію.
“24 лютого ніхто не вийшов — все зупинилося. Купа непроданих світильників, багато недоробленого — Антон все поступово самостійно вивозив на невеликій машині. Багато обладнання залишилося, його просто фізично неможливо було евакуювати”, — згадує Альона.
У Дніпрі родина спершу відновлювалася пів року. Потім старі клієнти почали дзвонити з питанням, чи працюватимуть вони знову. Це спонукало родину купити станок і відновити виробництво. Соледарської солі вже не було, і Букреї перейшли на гімалайську — менш зручну та дорожчу.
“Піраміди, кулі, краплі залишилися в минулому — з гімалайської солі їх не зробити. Зараз це, скоріше, хобі, а не бізнес. Замовників у десятки разів менше”, — пояснює Альона.
Нині асортимент скоротився до 50 видів — дерев’яні будиночки, кошики, прямокутники з трафаретами котів, собак, слонів. Виробляють лампи удвох, без найманих працівників.
Попри всі труднощі, родина не планує залишати справу. Бізнес став частиною їхнього життя, способом зберегти пам’ять про рідний Бахмут і донести її до переселенців у Дніпрі та інших регіонах.
“Якось мене запитали в Instagram — чи не маємо ми ламп з Соледару. Ламп соледарських немає, а сіль є. Тепер знову робимо світильники у формі дерев’яних будиночків, які наповнюємо шматочками солі. Наші люди — переселенці з Донеччини беруть їх із задоволенням. Бо соледарська сіль — як згадка, пам’ять про дім”, — розповідає Альона Букрей.
Світильники Букреїв залишаються не лише предметом інтер’єру, а й символом стійкості, творчості та зв’язку з рідною землею навіть у новому місті.
Залишити коментар