У селі Гораївка, поблизу Бакоти, звичайний сільський клуб поступово став місцем, де оживають історії людей і сіл, яких уже немає на мапі. Тут з’явився музей, зібраний із родинних альбомів, знайдених світлин і спогадів місцевих мешканців.
Поштовхом до цієї роботи стала проста, але болюча спостережливість. Коли старі хати продають, їх нові власники часто залишені речі просто викидають. Разом із меблями та килимами у піч летять і родинні фотографії, а з ними – долі людей та історія місця.
Директор “Туристично-інформаційного центру” Староушицької громади Андрій Захарко розповідає, що команда вирішила втрутитись ще п’ять років тому. Вони почали збирати все, що могло зберегти пам’ять про край: старі фото, підписані чи ні, альбоми, усні свідчення.
“Ми давно помітили, що разом із покинутими речами зникає історія людей, їхні імена, родинна пам’ять. Ми хотіли це зупинити”, – каже Захарко.
Зібране за п’ять років нагадує хроніку зниклого світу. На фото – родинні свята, робота в радгоспі лікарських рослин, прогулянки й вечорниці, оркестри, яких у цій місцевості було особливо багато. Є й кадри, зроблені ще до затоплення долини, на яких видно Стару Ушицю, Бакоту та Конилівку – села, що опинилися під водою.
Сьогодні в експозиції – близько 200 оцифрованих світлин та предмети побуту: одяг, килими, речі, що пережили своїх власників. Окреме місце займають планшети з аудіозаписами спогадів старожилів. Для зручності відвідувачів у клубі встановили точкове освітлення, а довколишню територію промаркували та оснастили вказівниками.
Та справжнім підтвердженням важливості цієї роботи стали мешканці Гораївки та околиць. Побачивши експозицію, вони почали приносити власні сімейні архіви.
“Люди несуть фотографії своїх дідів та бабусь, розповідають про них. Це означає, що музей буде тільки зростати”, – додає Захарко.
Завдяки новим вказівникам туристи тепер легше знаходять не лише музей, а й інші історичні точки Бакоти. Для громади це не просто культурна ініціатива, а спосіб повернути затопленим селам голос і обличчя.
Залишити коментар