Міф про те, що Кропивницький — це “маленький Париж” України, живе в інформаційному полі вже понад 20 років. Ця приваблива, але хибна ідея виникла завдяки низці неперевірених цитат і помилок краєзнавців. Журналіст та дослідник Володимир Поліщук детально пояснив, звідки походить ця вигадка і чому порівняння зі столицею Франції не має під собою жодного історичного чи архітектурного підґрунтя.
Як з’явився міф
У 2004 році вийшла книга “Маленький Париж” місцевого автора Віктора Петракова. У ній, із посиланням на краєзнавця, була наведена цитата нібито з листа Миколи Добролюбова до дружини, де він називав місто “маленьким Парижем”. Як виявилося згодом, такого вислову в листі не було — Добролюбов дійсно перебував у місті проїздом, але жодного схвального порівняння з Парижем не залишив.
Помилку зробив і інший краєзнавець, який намагався спростувати попередню вигадку. Він стверджував, що бульвар у Єлисаветграді створив відомий французький містобудівник Жорж-Ежен Осман — той самий, який перебудовував центр Парижа. Насправді ж мова йшла про полковника О.К. Османа, який у 1849 році розбивав бульвар у місті за наказом графа Остена Сакена для відпочинку військових родин. Осман не мав нічого спільного з Парижем, крім збігу прізвищ.
Чому “маленький Париж” не має підстав
Як зазначає Поліщук, у французькому розумінні “маленький Париж” — це історичне ядро столиці площею 105 квадратних кілометрів. У Кропивницькому ж немає архітектури Османа, бульварів, спланованих за парижськими принципами, і немає підтверджених джерел, що місто взагалі колись порівнювали з французькою столицею на серйозному рівні.
Подібні вигадки характерні не лише для Кропивницького. Аналогічні міфи існують у Чернівцях, Львові, Одесі, а також у Бухаресті. Усі ці міста час від часу називають “маленьким Парижем”, однак у більшості випадків це радше маркетинговий хід, ніж історичний факт.
Замість міфів — реальні перлини архітектури
Володимир Поліщук наголошує: у Кропивницькому й без вигадок вистачає унікальної історичної забудови, яку варто популяризувати. Ось кілька будівель, які заслуговують на увагу:
- Будинок купця Барського — нині Краєзнавчий музей. Представлений стиль ар-нуво, інтер’єри збережені на високому рівні.
- Будинок Гольденберга — тепер лікарня. Має унікальний портал, схожий на київську кенасу.
- Будинок Шполянського — сьогодні музей мистецтв. Колись був пасажем, зберіг атмосферу модерну.
- Будинок лікаря Вайсенберга — нині департамент охорони здоров’я. Має вигляд невеликого міського палацу.
- Будівля ремісничого училища — проєктував архітектор Олександр Любельський. Зараз тут Будинок художньої і технічної творчості.
- Будинок Леоніда Долинського — зараз бібліотека ім. Євгена Маланюка. Ймовірно, авторства Лишневського.
- Жіноча гімназія — частина Центральноукраїнського університету. Спроектував Лишневський, добудовував Кишкін.
- Будинок Авербуха — розташований між вулицями Театральна і Віктора Чміленка. Зразок міської житлової забудови кінця ХІХ століття.
Що заважає бачити красу
На думку Поліщука, головна проблема Кропивницького — це нездатність ефективно демонструвати архітектурну спадщину. Забудова закрита деревами, літніми майданчиками, рекламними вивісками. Влітку частину фасадів взагалі не видно через гілля дерев.
“У західних містах ви не побачите літніх прибудов, які перекривають фасади. Там ставлять лише столики біля закладу, і все. Нам варто перейняти цей підхід”, — зазначає краєзнавець.
Він упевнений: достатньо провести якісну екскурсію, розповісти історію конкретного будинку, аби люди переоцінили архітектуру міста. Кропивницький має що показати — але замість фейкових “Парижів” варто зосередитись на правді та унікальності власного міського спадку.
Залишити коментар