Україна щороку імпортує понад 110 тисяч тонн вживаного одягу, фактично наздоганяючи за цим показником Чилі — країну, де текстильні звалища вже видно з космосу. Проте значна частина цього вантажу так і не потрапляє до гардеробів українців, перетворюючись на сміття одразу після розпакування тюків. У Кропивницькому лише одна невелика мережа магазинів щомісяця вивозить на звалище близько 400 кілограмів непридатних речей.
Ситуація в обласному центрі відображає глобальну кризу якості масмаркету. Речі, зібрані при церквах та у спецконтейнерах Великої Британії, часто приїжджають у жахливому стані: з дірками, пліснявою або критичними потертостями. Керуюча одного з магазинів Оксана Зубенко зазначає, що з кожної двотонної партії товару, яку вони отримують раз на два тижні, до 400 кілограмів списують миттєво.
Анатомія секонд-хенду: від «люксу» до ганчір’я
Бізнес-модель вживаного одягу побудована на жорсткому сортуванні. Те, що вціліло після перевезення, ділять на класи: «люкс» продають по 700 гривень за кілограм, нижчий сорт — по 500. Проте навіть після розпродажів залишаються сотні кілограмів текстилю. Доля цих речей різна:
- Бавовняні вироби купують автомайстерні як технічне ганчір’я по 10 гривень за кілограм.
- Синтетичні залишки відправляють на склади або передають на переробку (куди саме — часто невідомо навіть персоналу).
- Близько 100 кілограмів одягу, взуття та іграшок з кожного магазину щомісяця опиняються у звичайних сміттєвих контейнерах.
За словами речниці компанії «Екостайл» Галини Богомаз-Кулик, увесь текстиль, який потрапляє до загальних баків, відправляється на міське сміттєзвалище для захоронення. Спеціальної системи сортування чи переробки для таких обсягів у місті наразі не зафіксовано.
Екологічна міна сповільненої дії
Проблема не лише у кількості, а й у хімічному складі сучасного одягу. Доцентка Марія Боброва пояснює: натуральні тканини розкладаються до двох років, тоді як синтетика — поліестер чи акрил — потребує до двох століть. Протягом цього часу пластик не зникає, а перетворюється на мікрочастинки, що отруюють ґрунтові води та харчові ланцюги.
«Текстильні терикони легко займаються, а під час горіння синтетики виділяються діоксини — надзвичайно небезпечні для людини речовини», — застерігає науковиця.
До того ж, за останні 10 років якість тканин світового масмаркету катастрофічно впала. Менеджерка з переробки Тетяна Пушкарьова зазначає, що речі розраховані лише на пару прань, після чого вони втрачають вигляд і стають непридатними навіть для секонд-хенду. В результаті від 40% до 60% усього імпортованого вживаного одягу фактично є відходами ще в момент перетину кордону.
Чи є життя після вішака?
Екологи наголошують: викидання одягу у смітник — це найгірший варіант. Існують екологічні альтернативи, які вже частково працюють в Україні. Наприклад, подрібнення текстилю на волокно для виготовлення утеплювачів, наповнювачів для меблів чи боксерських груш. Також виходом є апсайклінг — творча переробка старих речей на нові вироби (сумки, килимки) та високотемпературна промислова утилізація, що дозволяє отримувати енергію без викиду токсичних діоксинів.
Наразі ж ринок секонд-хенду у Кропивницькому тримається на двох категоріях: молоді, що полює за брендами у дні «люксового» завозу, та пенсіонерах, які шукають виживання у дешеві дні. Але поки покупці рахують гривні, природа починає рахувати століття, необхідні для того, щоб перетравити тонни британського текстилю на українських полігонах.
Залишити коментар