Сьогодні, 24 лютого, на фасаді Великобалківської гімназії у Кропивницькому з’явився символ незламності та братньої вірності. Громада відкрила меморіальну дошку двом випускникам закладу — рідним братам Владиславу та Ростиславу Бойкам, які загинули у перший день повномасштабного вторгнення, захищаючи Луганщину.
Історія братів Бойків — це літопис служіння, що розпочався 25 червня 1978 року. Як згадує їхня мати Олена Федорівна, вони прийшли у цей світ один за одним і залишалися нерозлучними протягом усього життя. Попри проблеми із зором, що завадили вступу до військового училища, чоловіки наполегливо торували шлях до армії: пройшли десантні війська, стали професійними саперами та брали участь у миротворчій місії ООН у Лівані на зламі тисячоліть.
Досвідчені воїни, яких побратими з 57-ї бригади шанобливо називали «Петровичами», мали за плечима не лише миротворчий досвід, а й службу в органах внутрішніх справ та роки участі в АТО/ООС за контрактом з 2015 року. Їхній останній бій стався 24 лютого 2022-го. «На нас іде колона танків», — це останні слова синів, які почула мати телефоном перед тим, як зв’язок обірвався під гул моторів та вибухи.
До спільної молитви долучився архієпископ Марк
Церемонія вшанування зібрала в актовій залі гімназії родичів, бойових друзів та учнів. Керуючий Кропивницькою єпархією ПЦУ архієпископ Марк здійснив чин освячення дошки та очолив заупокійну молитву за полеглих героїв. Побратим загиблих Ігор Сулимкович, звертаючись до школярів, наголосив, що їхня можливість навчатися і повертатися додому — це пряма заслуга таких воїнів, як брати Бойки.
Родина героїв вирішила перетворити свій біль на підтримку майбутнього України. Олена Федорівна оголосила про створення благодійного фонду імені синів, який надаватиме допомогу талановитим учням гімназії. Вона переконана:
«Герої живі доти, доки живе пам’ять про них. У руках дітей — майбутнє України, тому ми маємо виховувати їх гідними людьми».
Меморіальна дошка братам Бойкам, посмертно нагородженим орденами «За мужність» II ступеня, доповнила скорботний список випускників закладу, які не повернулися з війни. Разом із ними на стінах гімназії згадують імена інших захисників:
- Сергій Пасічник, Олександр Лісовий, Максим Чебан
- Брати Михайло та Андрій Березичі
- Максим Андрейченко, Олександр Коломієць
- Сергій Лукіч та Сергій Дмітрієв
Після тривалого періоду невідомості та ідентифікації Владислав і Ростислав нарешті спочивають у рідній землі. Тепер їхні імена щодня зустрічатимуть нові покоління українців, нагадуючи про те, що воля та честь дорожчі за життя.
Залишити коментар